Літературна година, присвячена 835 річчю з часу написання «Слова о полку Ігоревім»: «Найцінніший пам’ятник Давньоруської літератури»

У рішенні ЮНЕСКО про святкування "Слова" було сказано, що воно поряд з найвидатнішими творами давніх літератур впливає на всезагальний літературний процес, закладені в ньому ідеї миру і гуманізму відіграють велику роль у формуванні світової духовної культури…

Слово о полку Ігоревім - пам'ятка давньоруської літератури, героїчна поема кінця XII століття з елементами язичницької міфології, в основі якої лежить сюжет про невдалий похід руських князів на половців, організований князем Ігорем Святославичем у 1185 році. "Слово" можна внести у перелік найбільш значущих пам'яток давньої літератури України.

Завданням "Слова о полку Ігоревім" було об'єднати громадську думку проти  чвар князів, зупинити братоубивства і кровопролиття, затаврувати в громадській думці шкідливі феодальні уявлення, мобілізувати громадську думку проти пошуків князями особистої слави, особистої честі і помсти або особистих образ. Таким чином, "Слово" - це дуже важливий (і досі актуальний) ідейний твір, котрий покликаний згуртувати народ, об'єднати націю. 

Чудова обізнаність автора у політичній обстановці описуваного ним часу, точність в зображенні цілого ряду незначних реалій, сам характер авторського ставлення до описуваних подій - все говорить про те, що "Слово о полку Ігоревім" писалося незабаром після зображеної у ньому події - походу Ігоря Святославича, князя Новгорода-Сіверського на половців 1185 року.

Коли писалось "Слово о полку Ігоревім"?

Питання про час написання "Слова о полку Ігоревім" вирішується дослідниками неоднозначно. Автор веде свою розповідь «до теперішнього Ігоря», отже, безумовно можна стверджувати, що "Слово" було написано за життя Ігоря (помер 1202 р). Більшість дослідників, однак, датують пам'ятку набагато вужчим відрізком часу: з 1185 по 1187 р.
          Варто розуміти, що  «Слово» – не історична ілюстрація, не літописний фрагмент, а твір художній. Тому навіть декотрі історичні реалії набувають у ньому символічно-алегоричного звучання і значення. Проте головна відмінність між літописним оповіданням та «Словом» полягає в тому, що перший твір – фрагмент із літопису, який здебільшого лаконічно, сухо, педантично фіксує події, уникаючи їх інтерпретації, авторських оцінок і суджень.

«Слово про Ігорів похід» – твір художній, створений за логікою і правилами ліро-епічної творчості, тому й має ускладнену композицію, зачин, ліричні відступи. Інакше кажучи, у «Слові» маємо художньо-літературну версію історичної події, тому й не збігаються деякі деталі. Автор літописного оповідання – сумлінний книжник, котрий викладає «дійсну» історію, як вона збулася реально. При цьому він пам’ятає, що є християнином, отож цитування Святого Письма, монолог Ігоря, в якому розкривається «гнів божий» за сподіяні справи, – то цілком пасує до образу благовірного літописця. Автор же «Слова про Ігорів похід» – язичник, у тексті пам’ятки – жодних посилань на Біблію, а замість єдиного Господа згадуються язичницькі боги, і навіть Ярославна, жона Ігорева, постає язичницею, звертаючись у своєму замовлянні-благанні до Сонця, Вітру, Славутича-Дніпра.

Видно, вже так судилося читачам і дослідникам «Слова»: доводити те, що не може бути доведеним, адже образ автора «Слова» ми можемо собі уявити, охарактеризувати, виходячи зі змісту ніхто ніколи не зможе. Ось у тому й магія «Слова», ось та невтолима спонука знову і знову заглиблюватися у текст, в епоху «Слова», попутно щось відкривати та осягати – і все заради того, щоб відкрити та оголосити оте невловиме ім’я автора, означити або термінами, або емоційними словесами це не збагнене до кінця літературне диво.

Даний твір є визначний й для нашої Полтави. Адже в літописі, що розповідає про «Ігорів похід», вперше згадується наше місто.