Ні, не
забути нам!
Завжди
палатиме вічною
славою й
Вічним вогнем
Подвиг,
освячений
битвами
ратними
І
переможним омріяним днем!».
Війна…
Вона ніколи не зітреться з пам’яті народній. Її холодні безжалісні очі дивилися
дулами гармат на бійців, які йшли в атаку, страшними кривавими ранами – на молоденьких
медсестер… Дивилися на голодних
робітників, котрі знемагали біля верстатів створюючи надійний тил своїм
захисникам… Грубі її руки виривали жертви з кожного будинку, кожної сім’ї… І
через багато років не слабшає біль від тих втрат. Тому день,
коли на рідну землю прийшла перемога, став святом зі сльозами на очах, радісним
і гірким. Радісним, бо принесло мир, гірким, бо дісталося дуже дорогою цінною. З
кожним днем віддаляються від нас
буремні воєнні роки .Але це дні ,
коли саме час згадати, що війна – це страшно, боляче і ще десятки років
"відгукується" і тим, хто потрапив у її жорна, і їхнім дітям та
онукам.
Для історії це мить, а для людини — ціле життя. Швидко, мов весняні
струмки, збігають роки. Приходять у світ нові люди. Але не старіє, не
стирається пам’ять тих літ. Сьогодні дуже важливо не втратити зв’язок поколінь,
зберегти, примножити й передати нащадкам усе те, що є святим для нашого народу.
Щороку дедалі менше лишається тих, хто пережив ту страшну війну. Кожна зустріч
із ветеранами, кожен їх спомин стають рядками історії.
ШАНУЙМО ПАМ’ЯТЬ
ПРО ТІ СТРАШНІ "РАНИ" НАШОГО НАРОДУ!!!!
Немає коментарів:
Дописати коментар