(Історичні
Українські народні жіночі прикраси)
Традиція носити намисто сформувалася ще багато століть тому, а це означає,
що різноманіття цього декоративного елементу одягу надзвичайно велике. Протягом
усієї його історії намисто змінювалося за кольором, формою, матеріалом і навіть
за способом носіння. Найперші нашийні прикраси були з кісточок овочів, зерен,
скойок (двостулкових молюсків), фруктових плодів гарної форми, а вже згодом їх
замінили камінні, металеві та скляні намистинки. Ще пізніше намисто почали
виготовляти з дорогих природних матеріалів, таких як корали, бурштин, перли,
скло, смальта, гранат. Його могли дозволити собі лише заможні міщанські жінки.
Способи носіння і значення намиста
Спосіб носіння намиста теж відрізнявся в різні часи. Перш за все слід
зауважити, що для української жінки вийти на вулицю без намиста – все одно, що
вийти голою. Чи то свято, чи храм, чи звичайний день за роботою – шию господині
прикрашає низка майстерно вироблених намистин. Адже це, насамперед,
– оберіг, захист від злих духів і недобрих людей.
За намистом можна було легко визначити соціальний статус жінки. Що більші
намистини і що більше разок у нашийній прикрасі, то заможнішою була панянка:
найбідніші мали по 2-3 шнурівки коралів, а багаті – 10 чи 15.
Найпоширеніші види жіночих прикрас на шию
Металеві прикраси
Давні варіанти жіночого намиста робилися з латуні. Вони мали вигляд
спіральних трубочок, на які були нанизані монети (для заможніших пань) чи
хрестики (мали назву «хрестові згарди»). Крім цього, існували такі різновиди
металевого намиста:
·
салба – нагрудник з тканини,
розшитий монетами, на зразок турецьких, татарських та молдовських прикрас. Їх
носили на Буковині;
·
дукач (личман) – прикраса,
що мала вигляд монети з бантом. Спочатку використовували австрійські дукати,
проте згодом почали брати російські рублі, але стара назва так і залишилася.
Таке намисто носили в Центральній та Східній Україні.
Бурштинове намисто
В околицях Києва, на Волині, у Прикарпатті жінки носили намисто зі
«щирого» (тобто справжнього) бурштину, оскільки на цих територіях його видобували.
Вважалося, що бурштин приносить здоров’я і покращує колір жіночого обличчя.
Великі круглі намистини вирізалися ножем і нанизувалися на довгу нитку.
Найчастіше таку масивну низку бурштину носили разом з коралами.
Коралі
Чи не найпоширенішим на всій Україні було коралове намисто. Червоні коралі
на тлі української вишиванки – це неймовірна краса і вишуканість.
Традиція носити коралі, пройшовши крізь віки, збереглася й донині, а тому цей
вид прикрас нашию ми можемо уявити найкраще. Рожеві з сірим чи червоним
відтінком намистини однакової форми, але різного розміру нанизувалися на
шовковий шнурок у певному порядку: великі всередині, а менші – по краях.
Червоне коралове намисто, як вірили наші пращури, було наділене магічними
властивостями: яскраво червоні намистини на жінці означали, що вона здорова, а
тьмяні і сіруваті попереджали про хворобу.
Кожна дівчина мріяла про «писані пацьорки». Саме так називалось скляне
намисто, яке було надзвичайно дорогим, адже розписані вручну намистини
привозили із далекої Венеції. Муранське скло і донині не втратило своєї слави
та цінності, а майстри надійно зберігають таємницю його виготовлення. Так само
дорого коштувало і намисто із перлів, адже мушлі теж привозили із заморських
країв. Скляні та перляні прикраси були привілеєю лише найзаможніших панянок.
Досить популярними серед українських жінок були плетені стрічки нашию з
бісеру. Спочатку він був теж дорогим, адже його привозили з острова Мурано, але
коли Чехія почала його масове виробництво, кожна жінка чи дівчина могла
дозволити собі одягнути «цятки» (так намисто з бісеру називали на Буковині).
Ось Ви і переконалися на власні очі, яка цікава історія намиста –
невід’ємного елементу українського одягу.
Немає коментарів:
Дописати коментар