Віртуальна виставка «Лялька-мотанка – оберіг української родини».(етнографічного міні-проекту "Немає переводу добрим звичаям народу")

 Лялька-мотанка – це не просто іграшка, це оберіг, який здавна шанувався в українських родинах. Вона символізує жіночу енергію, материнство та родинне тепло. Головна особливість цієї ляльки – відсутність обличчя. Замість нього намотуються нитки хрестом, що символізує зв'язок між поколіннями. Мотанка оберігає своїх власників від зла, приносить щастя, здоров’я та добробут в дім. Лялька – це не тільки красивий предмет, але й символ української культури та традицій. Бібліотека-філія №12 запрошує поринути у цікавий екскурс українських обрядових традицій під час перегляду віртуальної виставки «Лялька-мотанка – оберіг української родини» в рамках  етнографічного міні-проекту "Немає переводу добрим звичаям народу"

« Козацька люлька – добра думка » ( міні-проект « Добрі звичаї нашого народу » )

 

        Невичерпне джерело народних традицій. Бібліотека- філія №12 вже розповідала в своїх публікаціях про різні звичаї та обряди наших предків, отож, продовжуючи свій міні-проект «Добрі звичаї нашого народу», ми розповімо сьогодні про люльку. Про оту знамениту козацьку люльку, без якої не можна уявити собі козака…Козаки не часто відмовляли собі у розвагах: горілочка, мед-пиво, а особливо люлька. Чого тільки вартий опис Тараса Бульби в Гоголя, коли той шукав кляту свою люльку. Збереглися також свідчення іноземців, яким пощастило побувати на Січі,  що підтверджують пристрасть козаків до тютюну.

«Український трикутник: чуб, оселедець, вуса» ( міні-проект «Добрі звичаї нашого народу» )

 

                                           Питалися козака: «Що то за причина,

                                            Що в вас гола голова, а зверху чуприна?»

                                            А причина то така: Як на війні згину,

                                             Мене янгол понесе в небо за чуприну»

                                                                      Степан Руданський

   Сьогодні  бібліотека-філія №12, продовжуючи свій міні-проект «Добрі звичаї нашого народу», поведе мову про зачіски  наших далеких предків. Яких тільки зачісок не носили давні українці! Це і чуб, і чуприна, і просто волосся підстрижене  «під макітру»…Волосся  було не просто зачіскою. Це була ознака, що повідомляла про статус  людини.

Етнографічна подорож « З народного ми п’ємо джерела» (міні-проект «Добрі звичаї нашого народу»)

 

Напередодні  зелених свят  бібліотека-філія №12 запросила дітей  ЗОШ №2, пришкільного табору «Казка»,  загони 3 та 5, а також  відвідувачів бібліотеки,  стати учасниками етнографічної подорожі « З народного   ми п’ємо  джерела» за міні-проектом «Добрі звичаї нашого народу».

Народознавча година « Цвіте над світом українська вишиванка» ( міні- проект « Добрі звичаї нашого народу»)

 

 Щорічно, у третій четвер травня, українці святкують День вишиванки, цього року цей день припадає на 16 травня. Це свято української душі, адже з кожним роком все більше  зростає етнічна свідомість нашого народу, посиленням  його інтересу до  традицій, історії та культури своїх предків. Тому сьогодні бібліотека-філія №12 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ, запросила на народознавчу годину «Цвіте над світом українська  вишиванка» ( міні- проект « Добрі звичаї нашого народу») третьокласників ЗОШ №20. На огляд користувачам працівники бібліотеки  створили  інсталяцію зі  старовинних вишиванок та рушників.

« Усміхнені вуста, і очі, як волошки»(косметичні засоби давніх українок)Міні-проект «Добрі звичаї нашого народу»

 

Косметика – це вічне мистецтво (старше за живопис та музику), яке знаходиться в постійному розвитку. Але суть залишається непорушною – жінка породжена для того, щоб бути прекрасною, хоча б такою, як наші українки…Про красу українських жінок можна говорити вічно. Так само, як дивитися на вогонь та воду. Бібліотека-філія №121 продовжує свій міні-проект з етнографії та запрошує всіх небайдужих  почитати цю публікацію.

Прийди, прийди, весно, прийди, прийди, красна (міні- проект «Добрі звичаї нашого народу»)

 Як ріка зламала кригу

 В берег вдарила з розбігу

 Без вітрила, без весла

 Припливла в човні весна…

        Т. Коломієць

«Ой, я дівчина- полтавка…»( до 205-річчя першої постановки п’єси І. Котляревського «Наталка-Полтавка»)

                              

«…Наталка чутлива, розумна, гарненька, співала народні пісні  і опера йшла, йде і йтиме, доки залишиться в Україні хоч    один  звук рідного наріччя…»                     

             Михайло Щепкін, актор

«Наталці Полтавці» Івана Петровича Котляревського 205 років! Ми маємо цього року подвійний ювілей – день народження невмирущого твору та 255-річчя від дня народження його автора, видатного українського письмен-ника, поета, драматурга, вільнодумця, який любив свій народ, його історію та мову, шанував традиції рідної землі.

Віртуальна виставка “Намисто – оберіг щастя”

 

Інформ-хвилинка «Коси пахнуть росами» (міні проект «Добрі звичаї нашого народу)

Народознавча година «Символ вогню в житті українського народу» (міні-проект «Добрі звичаї нашого народу»)

 

Українці, як  одна з найдавніших націй у світі, мають багаті й своєрідні народні традиції та звичаї, адже народні  традиції є духовними островами в житті українського народу.Вони вироблялися  протягом багатьох століть. Тому наша бібліотека філія №12  в цьому році продовжує  свій міні-проект ««Добрі звичаї нашого народу», висвітлюючи і доносячи до малечі  традиції і звичаї  предків .

От і сьогодні до нас завітали учні 3-го А кл. ЗОШ №20, класний керівник М. Сулима. Бібліотекар підготувала розповідь про  походження та значення вогню, його користь і  шкоду в нашому житті. Діти також поділилися  спогадами про своє життя, в якому  присутній був вогонь.

 

«Скарб Укураїни – жіноча хустка»

 

Сьогодні хустка — доволі популярний предмет у гардеробі сучасної жінки, але вже скоріш, як яскравий і модний аксесуар. То може, повернемось до витоків, до забутої жіночої містики? Рік добігає кінця, але на останок  наша бібліотека-філія №12 вирішила завершити свій проект розповіддю про хустку. 

Година цікавих повідомлень «Душа народу в традиціях і оберегах»

 

Кожна країна, кожен народ має свої звичаї та обряди, що виробилися протягом багатьох століть. Наш народ також славиться чималою   автентичною спадщиною. 

 От і сьогодні на запрошення завідувачки  бібліотеки  ЗОШ № 2  Таніциної І.  працівники бібліотеки-філії №12  завітали до 4-го Б та 4-го А  класів з цікавою етнографічною тематикою «Душа народу в традиціях  і оберегах» (міні - проект «З родини йде життя людини») .  

Діти мали можливість пригадати  побут своїх бабусь та матусь,  і познайомитися з цікавою, яскравою, тематичною літературою. 

«Ремесло на плечах не висить і хліба не просить, а хліб дає» (етнографічний міні-проект «З родини йде життя людини»)

 Народні ремесла є невід’ємною частиною культури та побуту традиційного українського суспільства. З одного боку вони пов’язані із господарством та освоєнням природних ресурсів, а з іншого – є частиною духовної культури, оскільки відображають творчість та знання народу. Ремесло, тобто дрібне виробництво ручним способом, слугувало для задоволення особистих побутових потреб, на замовлення чи продаж.

       Протягом століть ремесла були важливим засобом заробітку і забезпечення життя для багатьох людей. В Україні є чимало ремісничих осередків, що прославилися своїми ремеслами. Бібліотека-філія №12  в своїх публікаціях розповідала вже чимало про побут та звичаї нашої України, сьогодні ж поговоримо про ремесла. Скільки їх знали наші предки! А ми поговоримо лише  про деякі з них.            

         

        Римарство – мистецтво виготовлення ремінної збруї для коней, а також дрібних шкіряних речей (ременів, гаманців, рукавичок). Майстрів називали римарями або лимарями.

«В сім’ї і каша густіша»

                                  « Варімо кашу, родино,

                                     Щоб нам жито родило

                            І житечко, і овес,

                                                        Тут зібрався рід наш весь»            

       

Чи знали ви, що для українців каша здавна вважалася символом життя?

                                Каша – знак пошани Сонцю і жертви Богові за щедрі злакові дари, а також символ плодючості домашньої худобини та врожайності родинних земель, ознака працьовитості та майстерності господаря і господині, інших членів сім’ї, підтвердження миру і злагоди між ними.

        Наша бібліотека-філія №12 вже колись писала про кашу, як кулінарну спадщину нашого народу. Однак гарне має право на повторення. Отож, іще раз трохи про неї, про кашу.

«Барвисті мелодії килимів» (етнографічний міні-проект «З родини йде життя людини»)

        

 

Багата Україна талантами, щедра на красу. У кожному регіоні — свої звичаї, обряди, пісні, ремесла. Все це споконвіку створював народ — дарував незрівняну радість людям різних часів і поколінь. Тому бібліотека філія №12 пропонує до вашої уваги цікаву розповідь про  красивий і корисний тканий виріб з кольорової вовни або шовку, бавовняної або лляної пряжі- килим.

Килимарство – своєрідна скарбниця, неповторне культурне явище, що увібрало у себе досвід віків. Український килим сягає своїм корінням в глибоку давнину, і хоча перші речові пам’ятки датуються XV століттям, виробляти їх почали ще в давньоруську добу. Зберігаючи найяскравіші риси історичних епох, килими стають предметом дослідження етнічної історії, менталітету та тодішніх естетичних уподобань.

Історична подорож з Олегом Лебединським « Прадавня історія, що застигла в камені : замки та фортеці. Полтавська фортеця».

         

На згадку про героїчні минулі часи залишилися в світі багато замків та фортеці. Їх будували  для того , щоб захистити людей та землі від постійних зазіхань сусідніх держав. Майже кожне місто було оточене потужними фортечними мурами. 

Більшість  замків та фортець не збереглося до нашого часу. Багато з них лежать в руїнах, але всі вони зберігають у своїх мурах історію своєї країни, імена її славних героїв. Наша славна Полтава не стала винятком.

Для більш фахового розкриття цієї  теми    бібліотека філія №12 запросила відомого полтавського історика, краєзнавця, художника, письменника і гарного оповідача Олега Лебединського. Адже  цей науковець створив, використавши можливості новітніх комп’ютерних технологій, проект «Полтавська фортеця. Проблеми візуалізації в 3D-графіці». Олег Лебединський зізнається: хоче реконструювати в 3D усе місто. Найамбітніша мрія - показати Полтаву майбутнього. 

Зі слів краєзнавця - охочих до такого заняття навіть в Україні - небагато, хотілося б куди більше.  Олег Лебединський у форматі 3D показав, яким були храми  Полтави, більше,  ніж 300 років тому. Всі присутні подорожували  вуличками  прадавньої Полтави, «стояли» на крутому березі нашої Ворскли. Захоплення дітей викликали зображення замків інших країн, що використовуються при створенні комп’ютерних ігор, з деякими з них вони вже знайомі. Ми підготували тематичний  міні -перегляд з пізнавальних книг та журналів, що зацікавив наших  гостей, а також долучили до заходу колекцію моделей старовинних кораблів, подарованих нашим читачем.

Серед  присутніх  гостей  на заході виділявся найбільш допитливий читач нашої бібліотеки – Богдан Анюховський. Він активно дискутував, та засипав   пана Олега чималою кількістю запитань.

По завершенню заходу Олег Валентинович  подарував   цікаві листівки з зображенням Полтавського краєзнавчого музею зі своїм автографом. 

Багато цікавої  та  незвичної   інформації отримали користувачі, і тому фото на згадку  було для всіх, як ще один подарунок. Дякуємо Олегу Лебединському.

Ой, на Івана, ой, на Купала водою та вогнем очищали

 

Традиційно вважається, що за часів Русі – України християнське свято Різдва Івана Хрестителя (Предтечі) поєдналось з язичницьким святом слов’ян – Купало. 

Його відзначення припадало на літнє сонцестояння, 20-21 червня (за старим стилем, 6-7 липня – за новим стилем), коли день триває найдовше, а ніч найкоротша у році.

 Таке поєднання свят, відзначення яких припало на один день, стало найулюбленіше народне свято яке отримало назву – Івана Купала. Це свято увібрало в себе багато цікавих традицій, звичаїв, обрядів, характерних для кожного регіону.

Працівники бібліотеки-філії № 12 Центральної бібліотеки Полтавської МТГ та завідувач сектору соціокультурної діяльності Олексій Орел провели для юних читачів етнографічний інтерактивний захід «Ой, на Івана, ой, на Купала водою та вогнем очищали». 

Працівники міських бібліотек розповіли дітям про регіональні традиції на Івана Купала та одряди, характерні для Полтавщини; про цілющі властивості запашних трав, зібраних на Купайла; про купальське вогнище та магічну квітку папороті. 

Юні користувачі спробували пройти  очищення «вогнем» та «водою» та водили Марину (Морену). Цікаво, що на території Полтавщини наші предки не ставили опудала Марени та Купайла, а обирали найгарніших парубку та дівчину, що уособлювали цих слов’янських божеств.

Шануйте, бережіть наші давні звичаї та обряди!  

Інформхвилинка «Трійцею пахне хата» ( міні - проект «З родини йде життя людини)

 

Трійця - одне з найважливіших православних свят. Свято Трійці — свято зеленого лісу, або, як його ще називають, Зелені святки, святкують на п’ятдесятий день після Великодня. 

Віртуальна виставка “Смаколики старовинної кухні”

Українська кухня завжди була дуже різноманітною. Щедрі лани та родючі землі давали змогу українцям вирощувати різноманітні сільськогосподарські культури, такі як жито й пшениця, на пасовиськах завжди паслася худоба, в лісах росли гриби, ягоди, а також водилося багато звірів. Річки, озера та моря завжди були багаті на рибу. Тож українці могли користуватися всіма дарами природи. Також в українській кухні налічується безліч напоїв за старовинними рецептами.

І в піснях, і в казках, і у мові, і в самих старовинних смаколиках – скрізь знайшло відображення українське кулінарне мистецтво.

Бібліотека – філія №12 запрошує поринути у  віртуальну виставку “Смаколики старовинної кухні” та дізнатися наскільки багата українська кухня.