«Ой, я дівчина- полтавка…»( до 205-річчя першої постановки п’єси І. Котляревського «Наталка-Полтавка»)

                              

«…Наталка чутлива, розумна, гарненька, співала народні пісні  і опера йшла, йде і йтиме, доки залишиться в Україні хоч    один  звук рідного наріччя…»                     

             Михайло Щепкін, актор

«Наталці Полтавці» Івана Петровича Котляревського 205 років! Ми маємо цього року подвійний ювілей – день народження невмирущого твору та 255-річчя від дня народження його автора, видатного українського письмен-ника, поета, драматурга, вільнодумця, який любив свій народ, його історію та мову, шанував традиції рідної землі.

Твір було написано у 1819 році. Іван Петрович, як директор Вільного театру, прагнув покращити дуже далекий від реального життя тогочасний театральний репертуар живою народною п’єсою.

Іван Котляревський, за свідченнями сучасників, для сюжету твору використав реальний факт, який мав місце в ті часи. Драматург зобразив кохання бідної дівчини-селянки, яка відстоює своє право на щастя, свій  вибір коханого чоловіка.. Краса, душевна щедрість Наталки протиставляється  лицемірству, хижацтву та нещирості інших героїв.

      І. Котляревський звертається до людських почуттів, акцентує увагу глядача  на їх силі, щирості та глибині. Бо щире та вірне кохання завжди захоплюватиме людей.

                                 

  Котляревський майстерно уособив народний жіночий ідеал у своїй героїні. Вродлива, розумна, добра та дотепна дівчина Наталка, яка з повагою ставиться до старших, виявляє силу характеру, міць та сміливість, коли відстоює своє кохання. Глядач по-справжньому захоплюється тим, як Наталка попри все, бореться та досягає успіху, адже подружнє життя без коханого Петра просто не мислиться  дівчиною. До речі першою роль  « дівки простої», як казала сама Наталка, зіграла  молода дворянка, акторка театральної трупи Івана Штейна, Катерина  Нальотова.     Сам Котляревський відзначав її  природну гру, музикальність, любов до української культури.

                           

         Сила п’єси, її нев’януче довголіття – у тій невимушеній простоті, що є виявом справжнього таланту митця, в правдивості зображеного сільського життя, відносин між людьми, іноді  комізму різних життєвих ситуацій, в глибокій любові автора  до простої людини, що в своїх душевних пориваннях піднімається над дріб’язковою буденністю. Не можна не сказати ще про одне. Серед акторів, що прекрасно грали на сцені були кріпаки.  Возного, виборного Макогоненка, якого чудово грав Михайло Щепкін, Терпелиху. матір Наталки, грали кріпаки поміщиків Волкенштейнів: Іван Угаров, Михайло Щепкін та Тетяна Пряженківска. Власне кажучи, роль Макогоненка була  Котляревським написана спеціально для Щепкіна !

                                     
    Отож    кожного разу коли чуєш оте знамените: « Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву…» , то якось стискається серце… Бо це ж наше, невмируще,  вічне, як сміх Котляревського, вічне. як сам  народ.