«Скарб Укураїни – жіноча хустка»

 

Сьогодні хустка — доволі популярний предмет у гардеробі сучасної жінки, але вже скоріш, як яскравий і модний аксесуар. То може, повернемось до витоків, до забутої жіночої містики? Рік добігає кінця, але на останок  наша бібліотека-філія №12 вирішила завершити свій проект розповіддю про хустку. 

Особливо зараз, коли холоднеча на вулиці,  що може бути кращим, ніж накинути  теплу, барвисту хустку?     Ми вже звикли до того, що  квітчастою хусткою надихаються навіть світові «celtbrity». Власне кажучи, вона, ніколи не виходить із моди.

        

  Хустка є символом прихильності, любові, вірності, прощання, скорботи, оберегом і важливим ритуальним предметом. Це невід’ємна частина української культурної спадщини. Споконвіку на українських землях хустка була не просто обов’язковим головним убором для заміжніх жінок, а й особливим сакральним предметом, реліквією, що передавалась із покоління в покоління. Хусткою українка закривала волосся на голові, але у неї завжди було відкрите обличчя. Це свідчить про велике волелюбство українок.

       

Хустка як невід’ємний елемент одягу підкреслює його буденність чи святковість, розповідає про родинний, матеріальний статус жінки, нагадує про її обов’язки. Вони супроводжували людину впродовж усього життя. Їх традиційно використовували, коли народжувалася дитина, а потім на хрестинах. Юнаків на проводах в армію матері обов’язково перев’язували хустками. Вважалося, що вона збереже від усіх негараздів. Коли до дівчини приходили свататися, то вона мала винести судженому хустку на знак згоди, що виходить заміж по своїй волі. На весіллі і донині  є звичай три рази покривати хусткою наречену, що засвідчує її перехід до статусу заміжньої жінки.

            Раніше цей предмет одягу прикрашали геометричними фігурами, в основному білого кольору, їх вишивали вручну сріблом чи золотом. З XVIII сторіччя з’явилися хустки з квітковими орнаментами. Ці візерунки, що збереглися і понині, пішли від південних слов’ян, турків і персів.

 

Орнамент ніколи не містив у собі жодної зайвої лінії, кожна рисочка мала тут своє певне значення... Це — складна мова, послідовна мелодія, що має свою основну причину і призначена не лише для очей, а й для розуму й почуттів…

       Впродовж століть хустка була на Україні найдорожчим подарунком, що уособлював для кожної людини рідну Україну, рідний дім, рідну матір. Де ж вона сьогодні — щира українська хустка, що її серед тисячі інших вирізняє щось невимовно рідне? Де весела та барвиста хустка, оспівана в народних піснях ? А може, і у вас є старенька бабусина хустка, що зберігає тепло й затишок, але ви не знаєте, яким скарбом володієте… Подивіться, пригадайте…

 

Хочеться, щоб вона і  сьогодні  була не просто модною деталлю на деякий час, а одним з національних символів-оберегів.

        

    «Краса у хустці нашій споконвічна,

              Як і душа, що з піснею жила.

              Бо в українок і душа лірична,

              У ній багато сонця і тепла»