Година цікавих повідомлень «Хижа й жорстока дійсність»(до 130-річчя Миколи Хвильового)

 

13 грудня 2023 року ми відзначаємо 130 років від дня народження одного з тих, хто стояв біля витоків української літератури 20 сторіччя — Миколи  Хвильового.І  тому бібліотека філія №12 вирішила познайомити своїх користувачів з ще одним українським письменником. Хвильовий… Той, який хвилює, хвилює сам та хвилює інших.І саме з цим  письменником бібліотека філія №12 вирішила познайомити своїх користувачів.

Це літературний псевдонім письменника, справжнє прізвище якого Фітільов.  Він сам придумав цей псевдонім. Адже жив у такий буремний та тривожний час: війна, революція, кардинальна зміна епохи, що не могло не вплинути на людину.

              Народився  Микола Хвильовий 13  грудня 1893 року на Охтирщині, в селищі Тростянець у сім’ї вчителів. Жили бідно, бо п’ятеро дітей важко було прогодувати. Проте родичі по маминій лінії допомогли Миколі отримати  гарну освіту в початковій школі, а згодом у Богодухівській чоловій гімназії, щоправда він її так і не закінчив… Зате читав! Усе, що міг дістати: класику, і звичайно ж Шевченка. Перша світова катком проїхалася по долі хлопця. Згодом він  зізнається, що побечене й пережите  на війні, ніколи не зможе розказати — сил не вистачить… Революція 17 року була наче ковток свіжого повітря: попереду були мрії, творча наснага, бажання писати, читати лекції, попереду було кохання, одруження, народження донечки, попереду було життя…

         

 Весна 1921 року  відкрила нові шляхи – були написані перші твори, їх з захопленням слухали товариші. Виходять  його поема «В електричний вік», збірка поезій «Молодість». Він приєднується до «Нашого Універсалу до робітництва і пролетарських митців українських». Це був початок нової української літератури, час пізнання і себе, як митця, і свого місця в літературі.

               «Молимося тому, чого не знаємо,

                   бо наша молитва— жага все-пізнання»

                                             

1923 року виходять знамениті «Сині етюди» – це була «справжня українська проза», як писав один критик. Виходять памфлети, зокрема знаменитий памфлет «Україна чи Малоросія?». Оце вже буда справжня буря! Автор доводив, що українське письменство має орієнтуватися на Європу, а не на агресивну авторитарність  російської літератури! 

Йому це ще пригадають: бо памфлет вперше відкрито для читача  лише 1990 року! Влада намагається боротися з «неслухняним» письменником: відверте цькування Хвильового, заборона друкуватися, розпуск ВАПЛІТЕ — все це не могло не позначитися на письменникові.

                                             

         

Поїздки Україною, спілкування з людьми, не сприймання «соціалістичної дійсності», трагедія Голодомору… Утиски та приниження стають  ще нестерпнішими. Не писати для Хвильового було все одно, що не жити. 13 травня 1933 року письменник запросив до себе на гостину друзів. Хотів показати їм, як треба сьогодні писати… Вийшов до кабінету — і пролунав постріл.

         Мабуть, щоб  не наражати нікого більше на небезпеку, Микола Хвильовий випередив усіх:  друзів, ворогів, рідних, колег по  цеху. Саме Микола Хвильовий  залишив життя іншим, аби взяти всю вину на себе…