вівторок, 21 квітня 2020 р.

Маруся Чурай- мовчить і думає піснями(395 років від дня народження української народної поетеси )


Маруся (Марина Гордіївна) Чурай народилася у Полтавському посаді, в родині урядника Полтавського охочекомонного (добровільний кінний) і козацького полку Гордія Чурая 1625 року. Будинок Гордія Чурая, як розповідають народні легенди, стояв на березі Ворскли, недалеко від того місця, на якому 1650 року було засновано полтавський Хрестовоздвиженський монастир, що зберігся до наших днів. Батько Марусі, Гордій Чурай, був людиною хороброю, чесною. Він палко любив свою батьківщину й ненавидів її ворогів.
   Серце  Марусі належало козаку  Грицю Бобренко, син хорунжого Полтавського полку. Гриць Бобренко був молочним братом Марусі. Високий на зріст, з русявими кучерями й карими очима, він вигідно відрізнявся від інших хлопців.Проте, як уже відзначалося, Гриць був людиною слабовольною, безхарактерною. Хлопець був під великим впливом своєї матері, яка й чути не хотіла про одруження сина з Марусею. Вольова і користолюбна жінка єднала за дружину Грицеві племінницю полковника Мартина Пушкаря, дочку осавула Федора Вишняка, Ганну (Галю) Вишняк. Гриць, очевидно, не приховував від Марусі цих намірів, і, звичайно, вони хвилювали молоду дівчину. Коли Гриць не приходив на побачення,   у дівчини народжувались сумні думки, які вона виливала в чудові поетичні рядки.
Грицю, Грицю, до роботи! —
В Гриця порвані чоботи…
Грицю, Грицю, до телят! —
В Гриця ніженьки болять…
Поетичне обдарування Марусі Чурай розцвітає пишним квітом. її особисті переживання, туга за коханим, перетворюються у нові й нові поетичні рядки, в нові й нові пісні й думи.
Якось вона зустріла Івана Іскру, який щиро любив її, і спитала в нього про свого коханого. Чесний хлопець сказав їй гірку правду: Гриць скорився своїй матері і одружився з Галею Вишняк. Маруся спочатку не повірила цій жахливій новині. Вона вирішила, що Іван навмисно обмовляє Гриця, щоб відвернути її від нього.
Про дальший хід подій ми дізнаємося з Марусиної пісні, в якій вона детально розповіла про те, як здійснювала свою помсту.

У неділю рано зіллячко копала,
А у понеділок переполоскала,
Як прийшов вівторок — зілля ізварила,
У середу рано Гриця отруїла.
У четвер надвечір Гриценько помер,
А прийшла п’ятниця — поховали Гриця.

З народних оповідань ми дізнаємось, що нещасна дівчина не знайшла в собі сили забути зрадливого коханого. У відчаї вона кинулася із греблі у Ворсклу, щоб покінчити з життям та була врятована Іваном Іскрою, який випадково був поблизу. Він витягнув з води непритомну Марусю, приніс її додому і потім довгий час доглядав її разом із старою Горпиною Чурай.

Марусю посадили до острогу. Незабаром відбувся суд, який засудив дівчину до смертної кари. Було це, очевидно, влітку 1652 року.
В день страти вдосвіта на центральний майдан Полтави почав збиратися народ. Невдовзі під’їхав віз з засудженою, і два кати втягли на поміст майже непритомну, закуту в кайдани Марусю. Писар почав читати вирок. У цей час через натовп прорвався на змиленому коні вершник. Як свідчать народні перекази, іменем гетьмана Богдана Хмельницького він припинив читання цього вироку і вручив писареві гетьманський наказ. Марину Чурай з-під варти звільнити.Талановита  дівчина після помилування недовго жила на світі і померла в каятті 1653 року .

Немає коментарів:

Дописати коментар