“Бачити життя, людей, свою країну”

 

Той, хто прочитає твори Івана Багмута, назавжди
залишиться вдячний йому за ті хвилини радості,
які може дати тільки справжнє мистецтво,
справжня художня література.

В. Бичко

“Бачити світ!.. Бачити життя, людей, свою країну”. Ні, не так. Насамперед треба хотіти бачити! Так хотіти, щоб ви не могли всидіти дома! А щоб так хотіти, треба любити. Любити людей, природу, любити життя, любити свою країну”,  - ось що говорив І. Багмут. Жадоба бачення світу проходить через усю його творчість – і через довоєнні нариси, і особливо через повісті й оповідання для дітей.  

Іван Адріанович  - мандрівник. Письменник згадував, що подорожі по неосяжних просторах країни були тим першим поштовхом, який примусив його взятися за перо. Враження від побаченого були такі, що про них не можна було не розповісти. Бібліотека – філія №12 пропонує публікацію “Бачити життя, людей, свою країну”, присвячену до 120-річчю І. Багмута.

Народився Іван Адріанович Багмут 7 червня 1903 року в селі Бабайківці Новомосковського повіту Катеринославської губернії (тепер Царичанський район Дніпровської області). Закінчивши Бабайківську церковнопарафіяльну школу, Іван 1913 р. вступив до Новомосковської класичної гімназії, де провчився до 1919 р. Після закінчення вступив на останній курс учительської семінарії, яку закінчив 1921 р.

Учителював у семирічній школі рідного села. Згодом переїхав до Харкова. Працював інспектором Народного комісаріату освіти УРСУ, потім – редактором Юнацької літератури у Державному видавництві України, літературним редактором художнього відділу Всеукраїнської радіоуправи, референтом у РАТАУ. Працю поєднував з навчанням у Харківському сільськогосподарському інституті, який згодом залишив і активно включився в літературне життя столиці. Відвідував клуб літераторів ім. В. Блакитного, брав участь у популярних дискусіях того часу.

Багмут – людина з поетичною і доброю душею, легко сходився зі співрозмовниками. Це давало йому можливість зустрітися з найрізноманітнішими типами людей, дізнатися про їх радості й трагедії, заглянути в їх повсякденне життя. Такі зустрічі – невичерпне джерело для творчості.
Іван Адріанович був чудовим, майстерним оповідачем, він завжди був у центрі загальної уваги – серед рідних, серед випадкових супутників чи колег – письменників. Багатий життєвий досвіт, вміння цікаво, з живим інтересом розповідати про різні пригоди, хороша, дійсно професійна письменницька пам’ять на події, свідком яких він був або про які колись чув, робили його незмінним співрозмовником.

Доля не балувала письменника легкістю життя і творчості. Довелося йому зазнати багатьох нещасть. Але всі випробування він пройшов із високо піднесеною головою.

З ім’ям Івана Адріановича Багмута пов’язана велика цікава сторінка української дитячої літератури. Книги “Щасливий день суворовця Криничного” (1948) та “Шматок пирога” (1957) неодноразово друкувалися не тільки в Україні, а й за кордоном – в Польщі, Болгарії, Чехословаччині, Китаї.

“Записки кота Лапченка” мало схожі на інші твори Івана Багмута. Але їх міг написати, звичайно, тільки цей письменник. Там чисто багмутівський гумор, чисто багмутівські несподіванки. 

А от “Шматок пирога” як улюблена музична мелодія,  цю книжку хочеться перечитувати безкінечно.

Майже всі твори письменника настільки багаті на життєвий матеріал, настільки продумані та талановито написані, що в них знаходить собі користь читач будь – якого віку і будь – якого культурного рівня. Наприклад, “Щасливий день суворовця Криничного” охоче читають і дорослі, забуваючи, що це дитяча література. 

Той, хто прочитає твори Івана Багмута стане багатшим на знання, мудрішим і умілішим, бо в них є чому повчитися; стане уважнішим, лагіднішим і добрішим, бо в тих творах б’ється чутке серце автора, сповнене любові до людини, до життя.

Ці та багато інших творів увійшли в коло дитячого читання й стали хрестоматійними.

 Помер Іван Адріанович Багмут 20 серпня 1975 р. у м. Харкові. А його твори, здобувши загальне визнання, продовжують жити.