Саме в цій публікації бібліотека-філія №12 спробує донести до вас феномен Павла Тичини. У далекому 1891, 23 січня в селі Піски на Чернігівщині в родині сільського псаломщика та вчителя у безкоштовній сільській школі народився український поет Павло Тичина. Родина була багатодітною – у Григорія Тимофійовича та Марії Василівни Тичин було 13 дітей (до дорослого віку дожило дев’ятеро). Читати й писати Павло маленьким навчився самостійно – підсідаючи до школярів, яких навчав у їхній хаті батько. Далі на нього чекав спів у хорі Єлецького й Троїцького монастиря місто Чернігов. Після цього семінарія. Після закінчення семінарії вступив на економічний факультет Київського комерційного інституту. Друкуватися почав ще в 1912 році. Навчаючись, він квартирував тоді у Києві в Катерини Папарук. У господині була донька Лідія, з якою в поета зав’язалися стосунки. Згодом вони одружилися й прожили разом усе життя.
Тичина автор багатьох поетичних збірок, поем, художніх перекладів, літературознавчих, мовознавчих і публіцистичних праць. В історію української літератури П. Г. Тичина увійшов як поет-новатор, який збагатив лексику, ритміку, музично-зображальні можливості української поезії, створив власний поетичний стиль, який отримав власну назву — «кларнетизм». Поезія Павла Григоровича музична, наповнена зоровими, слуховими та іншими образами.
Поет виявляється, насправді був звичайною людиною. Сучасники описували його як романтика, мрійника і тривожного чоловіка. У ранній творчості поета мелодія слова наповнена музикою («Ви знаєте, як липа шелестить», «Де тополя росте…», «Що місяцю зіроньки кажуть ясненькі»). Пам’яті київських студентів, котрі на початку 1918 р. загинули біля залізничної станції Крути, захищаючи Українську Народну Республіку, П. Тичина присвятив вірш «Пам’яті тридцяти».
Вихід у світ першої збірки віршів П. Тичини «Сонячні кларнети» (1918) став знаковою подією в українській літературі. Видана за сприяння А. Ніковського, вона стала видатним явищем не лише в українській, але й у європейській поезії. Поетичні рядки видання пройняті вірою в життя, людину, в рідний народ. Ця книга відразу поставила молодого 27-річного поета поруч із першорядними митцями українського відродження.
Поезія Павла Тичини попри всю її
розмаїтість і популярність – явище надзвичайно цілісне. Вона є вираженням
великої любові поета до України, її народу, мови, культури. Його перу належить
15 поем, зокрема поема-симфонія «Сковорода», де провідні мотиви – пошуки
славетним українським філософом особистої внутрішньої гармонії, його шлях до
душевного прозріння. Це – лебедина пісня Павла Тичини і водночас книга його
життя, адже працював він над нею, як з᾿ясувалося, упродовж кількох десятиліть,
так до кінця і не завершивши.
Відомо, що Павло Тичина постійно
займався самоосвітою, був знавцем понад 20 іноземних мов. Письменник був доброю, сердечною людиною та ніколи не задавався. Творчість Павла Тичини
вивчається в школі, до неї повсякчас звертається широке коло читачів.
Сподіваємось що найзаповітніша мрія, в
яку вірив Павло Тичина, бачити українців щасливими, обов’язково здійсниться.
Немає коментарів:
Дописати коментар