середа, 1 грудня 2021 р.

Година літературної пам’яті «Вічна загадка любові»(до 90-річчя письменника Григора Тютюнника)


Найясніша зірка талановитого роду Тютюнників спалахувала двічі – коли з’явилися в українській літературі два неповторні, обдаровані письменники-брати, Григорій та Григір Тютюнники. Власне назвали їх так, щоб розрізняти. Хто зна, кому з них було важче в літературі, а відповідно у житті й творчості.

 5 грудня виповнилося б 90 років нашому земляку, прекрасному письменнику Григору Михайловичу Тютюннику. Наймолодшому з братів Тютюнників. Година літературної пам'яті, запропонована бібліотекою №12 присвячена цій даті.

 Менший, Григір, що так непросто пробився до найглибшого й найціннішого джерела – рідної мови, зумів сягнути в корінь найболючіших проблем того часу. Тютюнник - молодший змушений був постійно боротися з «кращими зразками» тогочасної української літератури. Він писав, як жив, а жив, як писав. Чесно, безкомпромісно. Жив, як «людина з голим серцем» (так писав сам Григір). А незахищеному серцю важко, бо життя, таке серце, пропускає через себе…

Система все-таки вбила Григора Тютюнника. Чутки, що письменник образився за «дитячу» премію імені Лесі Українки за повісті «Климко» і «Вогник далеко в степу» - це брехня. За понад 40 років, жоден сучасний автор так і не написав чогось рівного цим творам. Бо тема «дитина й війна» була дуже близька й добре знана самим письменником. Колеги по літературній творчості високо оцінили твори Тютюнника для дітей та про дітей. Він був новим словом, що ніби свіжий вітер, увірвався в українську літературу. «Григір буквально малював словами», - писав про нього ще один наш земляк, письменник Анатолій Дімаров. Тютюнник любив усім своїм серцем і рідне село, і його жителів, які були йому не чужі. Любив та шанував своїх друзів: їх було небагато, проте вони були. Олесь Гончар, Павло Загребельний, поет Петро Засенко (найближчий друг), ось ті, хто допомагав та підтримував його у житті. І звичайно ж найголовніший, найнадійніший порадник – старший брат Григорій, який «ввів» Григора в літературу. Це були люди, яких він любив найбільше, і яким беззастережно довіряв.

Всі його твори написані такою живою української мовою, що ллється неначе річка. А його улюбленим жанром не випадково була новела, бо саме вона стоїть найближче до поезії. Хоча б згадати новели – «В сутінках», «На згарищі» і звичайно ж «Три зозулі з поклоном». 


Недарма ж, його, Тютюнника, вважають один з найкращих українських новелістів 20 століття. Бо в його новелах сама правда життя, пошуки людиною себе й свого щастя. Вся його творчість, як любов, що входить у серце без дозволу, і залишається там назавжди. Колись молоді письменники, хоча самому Григору не було й п'ятдесяти, намагалися взнати "секрети" його таланту й творчості. «Немає загадки таланту. Є вічна загадка любові…» - ось, що відповів Григір Тютюнник. Бо любов то справжній талант, а у Григора він був незаперечним.



 На закінчення слова самого автора, що ніби звертаються до нас, нинішніх поколінь: «Мало – бачити. Мало – розуміти. Треба – любить».

Немає коментарів:

Дописати коментар