Літературна година «Щастя довго не триває» (до 190 – річчя написання драми Івана Франка «Украдене щастя»)

    

   Художній доробок Івана Франка налічує сім прекрасних п’єс, що були написані у 1890-их роках, де головним чином автор зображає життя галицького села. Та власне драма «Украдене щастя» і створила йому славу драматурга. Днями виповнюється 190 років з часу написання драми. Бібліотека №12 запрошує всіх поціновувачів творчості І.Франка на літературну годину присвячену цій даті. Перегорнемо найвизначніші сторінки з історії написання та постановки «Украденого щастя».

               Оголошений 18 березня 1891 року конкурс мав тривати до кінця вересня. Іван Франко подав п’єсу вчасно, але термін конкурсу було продовжено. Після довгих переробок, яких вимагала конкурсна комісія в січні 1893 року драму було відзначено другою ппремією і рекомендовано для постановки.

     

 Поява в Україні «Украденого щастя» — «це політична подія», що така драма для української сцени є «оригінальним твором, де кожна сцена, кожний вислів дихають правдою… Це вірний вираз оригінальних прикмет українського народу», - писала тодішня газета «Українська правда».

     

 Пройшло вже стільки років, а тема людського щастя, порядності, вірності
не втратила своєї актуальності. Що ж вдалося донести до глядача Івану Франку?
Сам час вимагав появи такої п’єси й таких героїв. Головна героїня Анна спокійна,
красива і тиха жінка. Але спокій це показний. Вона, як потік весняної води,
що прориває греблю. Сам Франко писав про неї: «…Жінка любляча, гаряча, сердечна і щира…» Жадібність братів погубила мрії Анни про щастя, зав’язавши світ з нелюбом. Бідняк Микола щиро любить Анну, хоча і розуміє, що любов до цієї жінки, як недосяжна гірська вершина… Усе село Незваничі засуджує любов Анни і Михайла Гурмана. Проте, отой вогонь, що горів у серцях закоханих, оте
прекрасне і пекельне полум’я, що спалило всі умовності, викликає осуд і заздрість.
Жорстокі життєві обставини не зламали кохання. Бо для них любов – «одинокий,
найдорожчий скарб». І Михайло, і Анна заради щастя, хай і украденого, пішли проти ворожого їм світу, поклавши на вівтар кохання усе.
                                                                 

                Часи змінилися, а чи змінилися люди? П’єса і зараз актуальна. До поки існує кохання – існує світ. Існує людська зрада і жадібність. Франко нам через 190 років
дає зрозуміти, що злом зла не здолаєш, а вкравши чуже щастя свого не збережеш:
«Щастя ніколи довго не триває. Щастя все - день, година, одна хвилина».