Народний костюм – невичерпна криниця історії нашого народу, черпаючи з якої, дізнаємося кожного разу щось нове й цікаве для себе. Бібліотека філіал №12, продовжуючи етнографічну тематику, пропонує мандрівку "в минуле" українського історичного костюма – взуття.
А що носили наші предки? Зараз ми про це
дізнаємося. Українське народне чоловіче взуття обмежувалося личаками чи
постолами, а ще – чоботами. Чоботи, до речі, були виключно святковим взуттям у
простого народу.
Селяни носили личаки та шкіряні постоли.
Їх одягали поверх онучів, й на "копитця" – так звалися в ті часи
в’язані шкарпетки.
Чоботи були невисокими, нижче колін. Підбори ж були металевими або мідними. Щоб пройшов хто не будь й всі чули: "Цок-цок...". Й чоботи й черевики (ті, хто багатий) носили з сап’яну, м'якої шкіри. Хто бідніший – з ялової чи козячої шкіри. Надзвичайно популярним у наших предків було взуття жовтого кольору. Такі жовті сап’янці (їх ще називали "чорнобривці" за темний носок) носила Маруся Кайдашиха в повісті Нечуя-Левицького "Кайдашева сім’я".
Модниці серед жіноцтва були й тоді. Якщо дозволяли статки – носили черевики, чобітки (коротші за чоловічі), й пантофлі (м’які, повстяні туфлі для дому). Носили чобітки-виворітки з халявками розшитими шовковими нитками. Дівочі черевики були червоні, жовті, чорні. Іноді з високими підборами – тоді на них казали – з "корками", з мідними підківками. Простий люд практично скрізь носив так звані – ходаки. Взуття без халяв, зшите зі шматка шкіри з отворами для ремінців, щоб підв’язувати.
Чорно чоловічі чоботи, носили практично всі чоловіки, в тому числі козаки. На Полтавщині, до речі, чоботи з низькими халявками називали "чирики". Часто доходило до того, що до халяви, яка зношувалася менше, пришивали нове взуття. Отож не дарма в народі казали: "Видно пана по халявах...". Ну й на останок про жіноче взуття.
Власне кажучи, жіночим взуттям були
тільки туфлі. Зазвичай шкіряні, іноді з сукна чи оксамиту. Виглядали як сучасні
ботильйони на каблучку п’ять-шість сантиметрів. У туфель були й шнурочки, як
правило контрастного кольору: чорні туфлі – зелені шнурки (такі туфлі полюбляло
полтавське жіноцтво).
Ми відверто кажучи не винайшли нічого
нового. Були постоли – стали сандалі, черевики на підборах залишилися.
Чобітки-виворітки – зараз ботинки. А красиві чоботи з високими халявами – мрія
кожної жінки. Йде вулицею красива жінка чи дівчина, дзвінко стукають каблучки
чобіток, як й колись, 300 років тому повертаються їй услід голови чоловіків:
"Цок-цок чобіток...".
Немає коментарів:
Дописати коментар