"Могутня сила таланту"

 

Пропонуємо інформхвилинку присвячену видатній особистості – Івану Макаровичу Гончару, якого ще називають національною совістю й гордістю, взірцем мудрості й незламності. Шістдесятирічна творча й громадська діяльність народного художника України, лауреата Державної премії ім. Т.Г.Шевченка.

 Народився Іван Гончар у 1911 році в селі Лип’янка (тепер Шполянський район Черкаської області) в багатодітній сім’ї.

Іван Гончар задумався над збереженням артефактів народної культури ще під час Другої світової війни. В 1950-х він почав збирати свою колекцію у приватному будинку на Печерську. Радянська влада намагалася ліквідувати нелегальний музей, але Гончар переміг.

Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара» розташований у місті Києві по вул. Лаврська, 19 (колишня канцелярія генерал-губернатора), який заснований 1993 року на базі приватної колекції Івана Гончара. З подорожей по Україні художник привозив предмети народного мистецтва, виготовлені в різний час, що відбивають розмаїття культурних традицій країни. За кілька десятиліть грандіозної й копіткої колекційної та народознавчої роботи, Гончар зібрав унікальну колекцію, що стала початком теперішнього Українського центру народної творчості ім. Івана Гончара. Сам Іван Гончар писав у щоденнику: “Прийду я з міста в свою рідну хату-музей, – і ніби прийду з чужої країни в свою рідну. Вирує Хрещатик, гомонять вулиці і установи сивого Києва чужою, хоч і сусідньою мовою, а моя хата дзвенить рідною мовою, рідною піснею. Скрізь по місту кують брехні проти мого народу, плюють йому в душу, ображають його, зневажають, лицемірять і обпльовують його. А в моїй хаті своя свята правда, палке серце народу, його теплий дух, що зігріває наші змучені душі”.

У той час, коли державні музеї наголошували на досягненнях культури радянського періоду, Іван Гончар не акцентував увагу на ідеологічних нюансах творчості. Він був зацікавлений у тому, щоб його колекція відбивала традиції української народної творчості. У результаті, цей суспільний музей набув популярності не тільки в Україні, але й за кордоном.

Заснований 1993 року на базі приватної колекції Івана Гончара.

Колекція музею налічує понад 15 тисяч етнографічних та мистецьких одиниць, серед яких 2,7 тисяч зразків тканини (рушники, сорочки, верхній одяг, килими, взірці вишивок), близько 700 предметів кераміки (гончарний посуд, дитяча іграшка, кахлі), колекція писанок, дерев'яні різьблені речі, вироби з металу та скла, колекція народних музичних інструментів (кобзи, бандури, цимбали, сопілки, колісна ліра, цитра, коза, трембіти, флояра та інші). Пріоритетною у колекції Музею є збірка українських народних картин, зокрема, славнозвісних «Козаків Мамаїв», а також ікон народного письма (500 одиниць). Окремими полотнами представлено професійне малярство. Також в Центрі зберігається особиста бібліотека I. М. Гончара, що нараховує 2 750 книг.

У музеї зберігається багато фотографій Івана Гончара.

  Іван Гончар збудував цей музей для нас, заповідавши: «Це — ваш дім! І хай ніхто чужий не розповідає, як тут жити. Бо ми самі його витворили. Своїми руками. Своїми серцями. Це зафіксовано в нашому традиційному мистецтві та народній культурі. Тож, якщо хочете бути щасливими, живіть у себе вдома!».

Він — автор пам’ятників Устиму Кармелюку, Івану Гонті, Григорію Сковороді, молодому Тарасу Шевченку, Лесі Українці, Михайлу Коцюбинському, Володимиру Сосюрі; портретів Богдана Хмельницького, Марії Заньковецької, Леся Курбаса, Анатолія Солов’яненка... З кінця 1950-х збирав предмети народної культури та побуту, тим самим перейшовши в опозицію до радянської влади. Як результат за три десятиліття колекція українських старожитностей нараховувала 7000(!) експонатів. Все те робилося з єдиною метою — українці повинні знати про себе!

Помер український скульптор, живописець Гончар Іван Макарович 18 червня 1993 року.