Хвилина історичної пам’яті «Наш біль і наша пам'ять»

 

27 січня  все людство  відзначає День пам’яті жертв  Голокосту.

 Україна на державному рівні  вшановує пам'ять  жертв цієї  трагедії.

  Бібліотека філіал №12  запрошує всіх приєднатися  до хвилини  історичної

  пам’яті. Байдужих  тут бути не може.

                   1 листопада  2005  року Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію № 607 про  відзначення 27 січня Міжнародного дня пам’яті  жертв

Голокосту. Чому саме 27 січня? Бо саме в цей день  1945  року було  визволено

в’язнів  найбільшого концтабору  Аушвіц (Освенцім).

Голокост. Цього не можна забувати. Шість мільйонів  жителів  землі, євреїв – замордували в роки Другої  світової війни. Шість мільйонів – і кожен окремо. Зникло шість мільйонів, зруйнувалися сім’ї, не зустрілися закохані, не народилися діти… Це пам'ять, що протистоїть забуттю. Це звертання до людей в пошуках людяності, яке не можливе без заборони на вбивство. Головне, що повинні зрозуміти люди: немає геноциду «проти когось», геноцид завжди  проти всіх! Ось, що означає Голокост.

                 Голокост в перекладі з давньогрецької – «всеспалення». Тут і додати нічого. Слово – і все зрозуміло. Чому так сталося? Бо всі мовчали. Злочини неймовірні, бо  знищено було  величезну кількість людей. І приймало участь у 

злочинах ще більша кількість людей. Вони не розуміли, що творили?

                  «Господи, хто заподіяв нам таке? Хто допустив, щоб  ми так страждали? Чому ми?" – це  слова  зі всесвітньовідомого  «Щоденника»  єврейської дівчинки Анни Франк. Хто дозволив вирішувати: хто  більше потрібен світу? Чому для  ситого щастя одного народу потрібно, щоб  був Бабин Яр,  Бухенвальд,  горіли печі  Освенціма, і помирали  від голоду  і рабської праці  чоловіки, жінки  та діти?  Наш біль і наша пам'ять. Страшні сторінки  літопису  історії людства, написані кров’ю невинних  жертв.

 Історія, особливо така, страшна і повчальна. Час рубцює рани, але пам'ять  людську  згасити неможливо. Пам'ять не кінець. Пам'ять – це початок. Коли люди пам’ятають, це перший крок до розуміння. Якщо ми насправді  вважаємо  себе людьми.

                 «Попіл спалених стукає в наші серця!»