Мовні барви Павла Тичини

 

Український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч.

    Народився 23 січня 1891 р. в с. Піски на Чернігівщині в родині дяка. Отримав музичне виховання, грав на флейті, гобої, кларнеті, бандурі, піаніно та ін.

     Навчався у Чернігівській духовній семінарії, потім – у Київському комерційному університеті, який не закінчив у зв’язку з революцією.  Працював в хорі (спочатку солістом, а потім – диригентом). Згодом –  у газеті «Нова рада»(1917), у журналі «Літературний вісник»(1918-1919).

            З 1947 р. — член-кореспондент Болгарської АН, доктор філології. 1943— 1948 рр. — міністр освіти УРСР. З 1953 по 1959 рік — голова Верховної Ради УРСР, заступник голови Ради Національностей Верховної Ради УРСР, член багатьох товариств, комітетів, президій, кавалер орденів і медалей.

Цікаві факти:

-         Був одним з 13-ти дітей у дяка Григорія Тичини.

-         Був співаком архієрейського хору при Єлецькому монастирі

-        Лідія Папарук та Павло Тичина побралися аж 1939 року, коли Тичині було 48, хоча до цього довгий час спілкувалися.

-         Свої твори Павло Тичина писав лише олівцем.

-         Багато хто не знає, але Павло Тичина мав задатки художника, і в зрілому віці часто шкодував, що не пішов тим шляхом.

-        У 1943-1948 роках Тичина очолював Міністерство освіти УРСР.

-        Тичина самотужки досконало опанував майже 20 іноземних мов

-         У 1921 році Павло Тичина навіть був вимушений влаштуватися на роботу в київську дитячу бібліотеку ім. Т. Г. Шевченка

-        Перший вірш «Блакить мою душу обвіяла» у 1907 р

      Тичина писав не тільки вірші, а був і перекладачем: досконало володів болгарською, вірменською, французькою й турецькою мовами, був активним громадським діячем. Край, у якому народився поет, не міг не вплинути на його творчість, адже Чернігівщина — один із найчарівніших куточків України з його неперевершеною природою. Своє захоплення рідним краєм П. Тичина висловив у вірші   «Не бував ти у наших краях!»

                                               «Не бував ти у наших краях!»

Там же небо — блакитні простори…

Там степи, там могили, як гори.

А веснянії ночі в гаях!..

Ах, хіба ж ти, хіба ти це знаєш,

Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєш,

Серце б’ється і б’ється в грудях…

Не бував ти у наших краях.

Не бував ти у наших краях,

Бо відтіль не таким би вернувся!

Чув про степ, що ген-ген простягнувся?

Єсть там люди — й зросли у степах, —

Що не люблять, не вміють ридати,

Що не можуть без пісні і нивки зорати!

Тебе ж завжди я бачу в сльозах… —

Не бував ти у наших краях.

   
Шедевром інтимної лірики П. Тичини постає твір "Ви знаєте, як липа шелестить...", де важливу роль відіграє паралелізм каротин природи і людських переживань. Загальна емоційна тональність, інтонація й прихована ідея цього вірша близькі до твору О. Олеся "Чари ночі".

ОСНОВНІ; ТВОРИ:

"Сонячні кларнети", "Замість сонетів і октав", "Плуг", "Вітер з України", "Похорон друга", "Сковорода".