Літературна година «Найважча роль – бути сатириком» (до 100-річчя письменника-сатирика Павла Глазового)

 

    Чи знаєте ви, що таке, як гласить народна мудрість, половина здоров’я? Та це ж  він  – Добродій Сміх.

     Гумор є однією з визначальних рис українського народу. Ним завжди славилися наші предки. Згадаймо  хоча б листа запорожців турецькому султану. Та й наступні покоління теж не пасли задніх.     

   Веселий, кмітливий народ створив тисячі  анекдотів, усмішок, влучних примовок, жартівливих пісень... "Смішний цей світ" – зазначав ще Іван Франко. Серед зірок першої «гумористичної величини» одне з чільних місць належить письменнику-гумористу Павлу Глазовому. Літературна година, що пропонується вашій увазі, й присвячена творчості  цього видатного майстра слова, якому днями виповнилося б 100 років.

                                         

        Щедра благодатна земля Миколаївщини дала життя Глазовому в буремному 1922 році 30 серпня. Навчання в сільській школі, мрії стати вчителем української мови, страхіття Голодомору, а потім служба в армії, війна, поранення й повернення додому. Диплом  Київського педагогічного  інституту, робота в  місцевих та київських  літературних виданнях, зокрема заступником головного редактора чудового українського журналу «Перець».

Славі, що прийшла до нього згодом, він не прагнув запобігати. Пошуковцем посад, звань, нагород ніколи не був.  А народна шана — це передовсім природна  віддача за добро, яке ніс Павло Глазовий у світ... Письменник не міг не бачити лиха і неправди, що коїлась довгими роками в Україні. Глазового не раз піддавали критиці «ідейні» борці, не раз обливали брудом критики. Павло Прокопович писав, як жив. Писав простою народною мовою, висміював людські вади та недоліки. Його  гуморески були, як ковток свіжого повітря. Усмішки завчали напам’ять, вони звучали на радіо, телебаченні. Глазовий навіть писав тексти для популярного  тоді  дуету Тарапуньки й Штепселя. Короткі, колоритні, живі, як слово правди. Критики – «ідейщики» навіть термін придумали «глазовістика».                                          

          Павло Глазовий ніколи не служив владі, а тільки своєму народу. Бо бачив і відчував все, що було навколо, набагато глибше ніж інші. Сам  гуморист казав колись, що ніколи не був «датським писакою» ( не писав до ювілейних дат). Повірте, це йому дорого обходилося. А проти совісті не йшов.

У гумористиці Павла Глазового, в віршованих історіях постає широка картина народного життя: читаєш і бачиш себе чи своїх сусідів або знайомих…

Про все це автор веде мову з усмішкою, іронією, часом легким сарказмом (гуморист!). Але ширше й важливіше — з великим і щирим уболіванням за людину. Її життя, мову, Батьківщину... З гарячими думками про майбутнє: чи збережуть українці своє рідне — слово, культуру, пам'ять, звичаї.

          Берегли й бережемо своє українське, читали і читаємо  «Сміхологію» Павла Глазового. Пам’ятаймо, сміх врятував світ!