Водночас, практично ніхто не сумнівається –
хто підсумовував цю традицію, адже у ньому поряд із викладом численних фактів
постійно звучить гірке для української історії запитання «Чому?».
Це Самійло Васильович Величко, який дає
відповіді і водночас залишає право на остаточні пояснення своїм нащадкам .
За 10 кілометрів від Полтави у селі Жуки
Віталій Зайцев – депутат місцевої сільської ради - показує місце, де планують
побудувати Меморіальний музей Козацької слави:
«Діди розказували по тих часах, що тут лежить писака
якийсь. Ну, тоді люди не знали - хто тут лежить . Тепер ми уже точно знаємо, що
він похований тут: Самійло Величко лежить тут – на нашій землі жуківській.»
Сам храм зруйнували у 30-х роках у запалі більшовицької
боротьби із наслідками минулого. Жорстоке знищення гетьманської столиці
Батурина військами Меншикова, наслідки Руїни, тобто зруйновані міста та села
Правобережної України, де кістки людей лежали десятиліттями непохованими. Все
це на власні очі бачив Самійло Величко, що і спонукало його на написання
літопису. Він охоплює період від часів повстання Богдана Хмельницького до
початку 18 століття.
Доля не подарувала Самійлові Величку
особистого щастя та матеріальних благ. А ось щодо можливостей історичних
досліджень - була щедрою. Вірогідно, майбутній літописець був випускником
Києво-Могилянської академії, знався на історії, літературі та володів п’ятьма
мовами. Тривалий час служив канцеляристом у генерального писаря Василя Кочубея,
а близько 1704 року перейшов на службу до Генеральної Військової Канцелярії. Мав
доступ до джерел давніх часів, а також до найсекретніших державних документів
своєї доби – доби Івана Мазепи. Можливо, служба у гетьмана і призвела потім до
арешту – у 1708 році. Царський уряд протримав його у в’язниці майже десять
років. Швидше за все, звільненню сприяли клопотання реабілітованого на той час
роду Кочубеїв. У їх володіннях, у Диканьці та у Жуках і був написаний літопис.
Його шанували і в часи російської імперії і
за радянських часів, адже мав, як зараз кажуть, проросійський погляд на історію
України. Мабуть, дослідники ще довго дискутуватимуть про головні світоглядні
позиції Самійла Величка. Можливо, істинна посередині. Він тужив за часами, коли
існувала сильна гетьманська влада, водночас літописець жив у часи, коли,
принаймні, у козацької старшини формувався погляд на історію України в
контексті зародження Російської імперії.
Любов'ю до України просякнуті сторінки
літопису . Її називає «матка наша”, «милая отчизна» . Докоряє , що її керманичі
так і не змогли ні зупинити Руїну, ані потім її повністю подолати. Величко
дивується, чому на відміну від більшості європейських народів українська
історія не була ретельно описана та осмислена, і завзято долає прогалину. Літературознавці
також із зацікавленістю досліджують літопис Величка, адже написаний він цікавою
козацько-канцелярською мовою. До того ж, літописець не шкодував сторінок для
суто поетичних творів. Незаперечним є і вплив літопису на українську літературу,
особливо на Тараса Шевченка. Рукописні оригінали історичної пам’ятки збереглися
частково. Нині вони у Санкт-Петербурзі. Однак в Україні вже здійснено видання
унікального твору. На сучасну українську мову його переклав Валерій Шевчук.
Сталося це майже двадцять років тому, 1991 року, отже знайти цю книгу непросто.
Сам автор, який вже сліпим і у злиднях
дописував твір свого життя, закликав: «Ласкавий читальнику, коли що здасться
тобі в цій моїй праці непевне й неправильне, то може воно так і є …., але не знищуючи
й моєї нікчемної праці, виправ мене даним тобі від Бога розумом».
Вдячні
нащадки завжди будуть пам’ятати про титанічний труд, задля якого Самійло
Величко поклав своє життя. У селі Жуки встановлено пам’ятний знак на місці, де
за переказами, поховали козацького Літописця.
Немає коментарів:
Дописати коментар