Митець, мислитель і поет – Олександр Довженко

 

Класик світового кіно, фундатор українського поетичного кіно, письменник, драматург, художник-карикатурист, режисер, якого цінував Чарлі Чаплін… Усе це про Олександра Довженка, який став взірцем для майбутніх кінорежисерів України та світу.

10 вересня Олександру Петровичу Довженку виповнюється 130 років від дня народження. Довженко – це наш український «айсберг» в мистецтві та літературі. Вчимо, знаємо, а справжньої глибини так і не пізнали. Бібліотека-філія №12 пропонує публікацію, присвячену, як самому Довженку, так і його творчості. Отож цікаві факти з його життя.

Дитинство малого Сашка пройшло в селі В’юнище, яке нині є частиною містечка Сосниця, що на Чернігівщині. Саме там, 1894 року, в сім’ї хлібороба народився Довженко. В сім’ї було 14 дітей, а дожило до зрілого віку всього двоє…

Олександр дуже любив пісню, сам гарно співав (це в нього від мами). За спогадами друзів, коли навесні розливалася річка Десна, Сашко виганяв на воду батьків баркас, збирав у нього до 15 дівчат та хлопців, і, граючи на гітарі чи балалайці, співав їм пісень.

Уже в 1911 році хлопець вступив до Глухівського вчительського інституту, бо в школі Сашко був здібним учнем, легко та гарно вчився.

Молодість Олександра Довженка була «вогненною». Упродовж 1918–1919 років воював проти більшовиків у лавах армії УНР, у курені Чорних гайдамаків, який організував Симон Петлюра. За це Довженка потім називатимуть петлюрівцем та націоналістом. Влада до кінця життя «не спускала з нього ока»…

З 1921 року Довженко працював у Наркоматі закордонних справ спочатку в Польщі, потім – у Німеччині. Мав хист до малювання. Йому навіть видали стипендію на навчання в мистецькій школі Віллі Геккеля, де Олександр став художником-експресіоністом.

1923 року він повернувся в Україну, у Харків, який тоді був оазою мистецтва. Довженко зблизився з ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління). Він працював як художник плакатів. Так поступово переходив у світ кіно.

У 32 роки режисер почав працювати на Одеській кіностудії.

Перший серйозний успіх прийшов до Довженка із його трилогією «Звенигора-Арсенал-Земля». «Земля» здобула світове визнання. Стрічка до наших днів входить у 12 найкращих фільмів усіх часів і народів, а за версією ЮНЕСКО є однією з п’яти головних стрічок у світовій історії.

З початком Другої світової війни він просив владу дозволити йому працювати документалістом та отримав відмову. Тоді Довженко пішов на фронт як доброволець і був воєнним журналістом. Створює кіноповість «Україна в огні», не знаючи, що ця робота стане кінцем його кар’єри й прирече на вічну розлуку з Україною. Його звільнили з посади художнього керівника Київської кіностудії, заборонили знімати фільми.

Олександр Довженко ще встиг написати «Поему про море», у якій розповів про будівництво Каховської ГЕС. Дуже хотів зняти кіно, а серце боліло за рідним краєм, за полишеним яблуневим садом на кіностудії, скільки ще хотілося зробити!

І серце митця не витримало. 25 листопада 1956 року в 62 роки Олександр Довженко помирає від інфаркту.Олександр Довженко колись казав, що «лише сильним дано право на безсмертя». Режисер таке право отримав.