«Гірка весна Чорнобиля»

 

                                

  Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не за-будуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою й найтемнішою. Й не

сповіщала  про біду.     

        Проте, в ніч з 25 на 26 квітня, відлік часу став уже далеко не мирним, а бойовим і аварійним.  Відлік пішов на години, хвилини, секунди. О 1 годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної станції велетенське полум’я, несподівано розірвало нічну темряву. Трапилося це за 103 кілометри на північ від Києва.

І сьогодні дзвін скорботи, що став уже символом чорнобильського  лиха, б’є  на сполох, закликаючи нас до розуму. Бібліотека-філія №12 запрошує всіх повернутися думками в ту далеку й гірку весну.

                                      

        Коли 27 квітня прип’ятчан зірвали з рідного міста й вивозили куди-інде з валізками найнеобхідніших речей або тільки з термосом чаю та пакунком бутербродів у руках. Вони вірили, що це ненадовго. Залишали котиків та собачок, пташок у клітках… Сідали в автобус просто людьми, а виходили з нього вже чорнобильцями... Свідками катастрофи, про яку спершу не можна було говорити і якій згодом присвоїли сьомий, НАЙВИЩИЙ, рівень складності за Міжнародною шкалою ядерних подій!

     Потужністю у  90  Хіросім – так розцінюється чорнобильська катастрофа. Ось уже  понад тридцять років  дзвони Чорнобиля стукають у наші серця. Змушують зупинитись і озирнутись в той страшний 1986-й… Скільки зламаних доль? Сироти, які втратили батьків, ненароджені діти, хвороби, туга за рідним краєм, дотепер радіоактивний заказник. Все це Чорнобиль, що забрав 35 тисяч чоловік, в тому числі – тисячу дітей, 800 тисяч заражених хворобами, що пов’язані з наслідками аварії.

                                      

          Знову настала весна. В зоні відчуження цвітуть сади – безпритульні, мовчазні, недоглянуті, оперезані павутиною колючого дроту. Час для них і для всіх нас розколовся на до і після. І повітря має й досі гіркий присмак біди.

           Згадується давнє біблейське пророцтво: «І велика зоря впала з неба, палаючи, як смолоскип. І впала вона на річки та водні джерела. А ймення зорі тій – Полин, І стала вода, як полин. І багато людей  повмирало з води, бо згіркла вода». І стоять недоглянуті, безпритульні сади, як німий докір чорнобильського горя.

                         

           «Свої Чорнобиль має кольори: весна і сонце – до і горе після»