Публікація «У музиці живе душа Сковороди»

 

«Вона, музика Сковороди, сповнена гармонії простої, але                                               величної, проникливої, чарівної, ніжної…»

Михайло Ковалинський

Ми звикли, говорячи про  період 18 століття, захоплюватися чужими вченими, письменниками, музикантами…У нас же був Сковорода!

Мислитель світового рівня, педагог, поет, музикант. Дослідники життя й творчості  Григорія Савича часто сходяться на тому, що йому якимось чином вдається залишатися близьким, зрозумілим і сучасним для нових поколінь, попри те, що пройшло кілька епох, і світ дуже змінився. Бібліотека №12 продовжує свої студії присвячені 300-річчю Григорія Сковороди. Й сьогодні поговоримо трохи про Сковороду музиканта.

                         

Найкраще це висловив сам Григорій Савич: «Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця». Адже музика, поезія становили нерозривну єдність і гармонію життя й філософії Сковороди. Виняткові музичні здібності – досконалий слух, чудовий голос, володіння багатьма інструментами, талант композитора і педагога – були засобом передавати  своє світобачення.

                         

               Свою філософію Григорій Савич транслював у слові й музиці, а постійною супутницею його мандрів була флейта… Бадьорим кроком він іде собі з жезлом і тихо наспівує… Співаючи, кидає погляд то праворуч, то ліворуч… Відпочиває біля струмка або на зеленій галявині… Цей мандрівник ходить ногами по землі, а серце його перебуває на небесах і втішається…» Його вважали праведником, котрий зцілює піснями і чарівною грою душевні рани одиноких, убогих і знедолених. Бо, за його розумінням, «музика промовляє до душі нашої», він бачив у ній «джерело думок вдячних» і спосіб  «покращення» цього грішного світу.

Трирічні мандри   землями  Угорщини, Австрії та Італії значно збагатили його музичний досвід і, насамперед, пісенну творчість: у ті часи в Західній Європі надзвичайно популярною була вокальна лірика. Сковорода своєю творчістю довів, що наша музична культура не поступається західній!

                         

Григорій, «переходячи з міста в місто, із села в село, дорогою завжди співав або, вийнявши  свою улюбленицю флейту, награвав на ній сумні фантазії та симфонії». Співав народних пісень, духовні та світські канти і псалми, закладаючи тим самим історію української пісні-романсу. Його пісні співали українські рапсоди-бандуристи, лірники, мандрівні дяки, чумаки. Пісні так і називали «сковородинськими». І понині відомі його сатирична пісня «Всякому городу нрав і права», ліричні канти «Стоїть явір над горою», «Ой ти, птичко жолтобоко», пісня-псалом «Ах поля, поля зелені». А пісню «Ах пішли мої літа» було надруковано з нотами ще за життя Сковороди в «Богогласнику» 1790 року в Почаївській друкарні. Так само для своїх пісень він обрав простоту й сердечність. Даруючи одну з них, Григорій Савич колись  скромно зауважив: «…правда, пісня наша майже зовсім сільська і написана простонародною мовою, але я сміливо заявляю, що, за всієї простонародності й простоти, вона щира, чиста і безпосередня».

                             

         То є щира правда: музика Сковороди щира, чиста і такою залишиться назавжди, як щира і чиста душа нашого народу, нашої України.