Літературна година «Повернутися з лелеками в Україну»(до 115 – річчя поета Олега Ольжича)

 

«На Україну повернусь

                                          Через роки, через віки…»

                                                                       С. Галябарда

     

Чудова пісня, слова з якої ми взяли як епіграф, щоб ще раз згадати  прекрасного поета, вченого, борця – Олега Ольжича. Пропонуємо вашій увазі приєднатися до літературної години присвяченій його пам’яті.

        115 років – це багато чи мало? Трохи більше, ніж звичайне людське життя. А він прожив лише 37.

          Народився в сім’ї видатного українського поета й письменника Олександра Олеся (Кандиби)  21 липня 1907 року. Був любленою та очікуваною дитиною. Батько  називав малого Олега лелечам – за довгі ноги та високий зріст. Ріс  надзвичайним хлопчиком: рано, в чотири роки, навчився читати, в п’ять – написав п’єсу про козаків. Кандиби – старовинний  козацько-старшинський рід. Був  дуже музикальним – це від матері, грав на фортепіано й скрипці. А як малював! Збирався стати  художником: свою першу книгу  «Рудько», так звали півника,  ілюстрував сам. 

Часто доля обдаровуючи талантами, не забуває послати й випробування. Так сталося й з Ольжичем. Лихоліття не оминуло сім’ю Кандиб. Революція, терор, громадянська війна, голод… Слідом за батьком Олег покидає Україну. Німеччина, а потім Чехія, де навчався в Карловому університеті. Ольжича  вабила старовина, стає знаним археологом, читає лекції в Гарварді.  Проте ні Америка, ні Європа не загасили туги за Україною. Ота туга і переливалася в поетичні рядки. 

Зустріч з Євгеном Коновальцем – це поворот у житті Олега Ольжича. Ось вона  мета його життя від нині: «Свідомі присяги? Свідомі шляхів? І як небезпечні шляхи ці?!» Поет стає на смертельний герць за Україну, за її народ. Чого-чого, а хоробрості та мужності Олегу Ольжичу не позичати! Світ горів в полум’ї війни. Йому лише 37. Прекрасний поет, вчений не сидів у схованці. Разом з Телігою  повертається в Україну. Заступник голови проводу ОУН, підпільник… Гине в Бабиному Яру Теліга, арештовують багатьох  однодумців. Ольжич змушений виїхати до Львова, де і був заарештований. Допити, переведення до концтабору Заксенхаузен, катування.

     
  

  «Пошли мені, молюся, дар один: в ім’я її прийняти мужньо муки…»

          

24 липня 1944 року  український поет Олег Ольжич помер від катувань так нічого і не підписавши  гестапівцям. Немає могили Олега Ольжича,  куди б   рідні і син, якого поет так і не побачив, прийшли  до нього. «Сучасна Україна  споконвічним ликом зустрічає негоди і бурі, знаючи, що вони розвіються, а вона   буде», – прислухайтеся до слів Поета.  Пане Олеже, як же ви праві! Ми гордимося, що ви, як оті лелеки, знову з нами, знову повернулися в Україну. Тепер уже назавжди!