Літературна хвилинка «Я виросла у Київській Венеції…» Ліні Костенко – 90 років.

 Вона була голосом цілого покоління українців. Її переслідували, її твори то видавалися, то заборонялися. Вірші поетеси друкувалися закордоном, вони були в обов’язковій програмі з української літератури в школі.

Красива жінка, наділена літературним даром, можна сказати, що це совість України – усе це Ліна Костенко.

Вашій увазі пропонується літературна хвилинка присвячена життю й творчості великої поетеси. 

Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 р. у м. Ржищеві на Київщині в родині вчителів. У 1936р. родина переїхала до Києва, де Ліна закінчила школу на Куренівці і ще школяркою почала відвідувати літературну студію при журналі "Дніпро", який редагував Андрій Малишко. У 1946р. опубліковані перші вірші Ліни. Дівчина поступила в Київський педагогічний інститут ім. М. Горького (тепер педагогічний університет їм. М. Драгоманова), але залишила його і поїхала навчатися в Московський літературний інститут ім. М. Горького.

Ліна Костенко закінчила інститут у 1956р., а наступного року вийшла перша книжка її поезій "Проміння землі".

Друга збірка "Вітрила" була опублікована в 1958р., згодом — збірка "Мандрівки серця" (1961р.).У 1962р. збірка "Зоряний інтеграл" була розсипана ідеологічною цензурою і світу не побачила. Потім поетичному слову Ліни Костенко було оголошено заборону, її твори не виходили окремими виданнями до 1977-го, до появи збірки "Над берегами вічної ріки". Твори й навіть саме ім'я авторки зникли зі сторінок періодики. Поетеса писала "в шухляду". Це тоді були написані й "Берестечко", і "Маруся Чурай", і вірші, що склали книжки "Над берегами вічної ріки" та "Неповторність". У 1963р. разом із А. Добровольським Ліна Костенко створила сценарій фільму "Перевірте свої годинники". 1964—1965 pp. були, очевидно, часом переоцінки цінностей, зокрема світоглядних. Л. Костенко не належала до якихось дисидентських організацій, але коли в 1965 році почались арешти української інтелігенції,— підписувала листи протесту, коли у Львові судили В. Чорновола і його друзів, вона була на процесі. У 1969р. Осип Зенкевич видав у діаспорі велику збірку "Поезії", до якої ввійшло все краще, створене на той час поетесою, зокрема поезії, які поширювалися у "самвида-ві" через заборону комуністичною цензурою.

.Ще одна збірка "Княжа гора" була розсипана у 1972 р. Це не було дивним, адже звучання поезій збірки було настільки сміливим для того часу, що не можна навіть уявити, що ці твори могли бути надрукованими. Ось, наприклад, рядки з вірша "Райська елегія": .

Бог їй каже: о жінко! Ти ж тільки слабке створіння.

Ти забула, що я у нашу рив тебе із ребра?

Не скузуйся зі мною, бо із того варіння.

Бо із того варіння не буде тобі добра.

А вона йому каже:

— На те ж воно. Господи, й літо,

Щоб плоди достигали. І що ж ти створив за світ?

Ще ж немає ні людства, ні преси, ні головліта,

А цензура вже є, і є заборонений плід!

У 1977р. надрукована збірка Ліни Костенко "Над берегами вічної ріки", через два роки роман у віршах "Маруся Чурай", а у 1980р. — збірка "Неповторність".

У 1987р. вийшла збірка "Сад нетанучих скульптур". За роман у віршах "Маруся Чурай" та збірку "Неповторність" поетеса отримала Державну премію України імені Т. Г. Шевченка.

Збірка "Вибране" побачила світу 1989р.

За книжку "Інкрустації", видану італійською мовою, Ліні Костенко 1994 р. присуджено премію Франческа Петрарки, якою Консорціум венеціанських видавців відзначає твори видатних письменників сучасності. У 1998 р. у Торонто Світовий конгрес українців нагородив Л. Костенко найвищою своєю відзнакою — медаллю Святого Володимира. У 1999 р. був написаний історичний роман у віршах "Берестечко" і окремою брошурою видана лекція "Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала", прочитана 1 вересня 1999р. в національному університеті "Києво-Могилян-ська академія". У 2000р. Ліна Костенко стала першим лауреатом Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Олени Теліги.

Ліна Костенко — одна з тих, хто не втратив людської гідності в часи випробувань, і її шістнадцятирічне мовчання не виглядало як слабкість чи компроміс з владою, бо свою позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито:

/ не боюсь донощика в трактирі, бо все кажу у вічі королю.

її принциповість і прямота настільки лякали й дратували представників влади, що вони з величезним задоволенням у будь-який спосіб примусили б її мовчати. Але Л. Костенко користувалась такою великою популярністю і любов'ю читачів, що чиновники просто боялись ЇЇ чіпати.

На одній з прес-конференцій Ліна Костенко нагадала, що поклик письменника — писати, а останнім часом вона мріє писати вірші не з політичним забарвленням, а "малювати птиць срібним олівцем на лляному полотні":

Я дерево, я сніг, я все, що я люблю. І, може, це і є моя найвища сутність.