Інформ -хвилинка «Козацький літописець" (до 295 річчя пам’яті козацького літописці Самійла Величка

        

    Його часто називають автором «Біблії козацтва» ,мова йде про нашого земляка ,козацького літописця Самійла Величка .В лютому ми відзначаємо день його пам’яті. Бібліотека-філія №12 пропонує вашій увазі інформ-хвилинку присвячену цій видатній особистості.                                                       

 Самійло Величко народився 11 лютого 1670 року у селі Жуки Полтавського району. Його батько – козак Василь Величко, служив у першій сотні Полтавського полку, був освіченою і впливовою в козацьких колах людиною.

Навчався майбутній літописець у Києво-Могилянській колегії. Був поліглотом: знав латину, німецьку, польську. Служив канцеляристом у генерального писаря, потім у генерального судді Віктора Кочубея під час гетьманування Івана Мазепи. Величко займався найбільш секретною кореспонденцією, мав доступ до зашифрованих документів, листів, які адресувалися царю.  Порядні та віддані люди цінувалися і в ті часи: у статусі особистого секретаря і радника Кочубея Самійло Величко прослужив цілих 15 років.                                         

 Величко служив старшим канцеляристом у Генеральній військовій канцелярії. Це – наче бути державним службовцем Офісу президента чи Кабміну сьогодні. Тобто, він мав доступ до численних державних документів.

 Як людину, близьку до Івана Мазепи, наприкінці 1708 року Самійла Величка заарештували. У в’язниці на Чернігівщині він провів кілька років. Історики вважають, що на волю майбутній літописець вийшов 1715 року за сприяння сина Віктора Кочубея. Де б мав прихилити голову літописець на схилі літ? Сім’ї не мав, статків теж. І мала батьківщина, його рідні Жуки, прийняла блудного сина…

                    

  Учителював та займався літературною діяльністю. У цей час він багато читав, зокрема, манускриптів, які збирав упродовж усього життя. У його колекції були історичні хроніки, літописи, оригінальні документи, художні твори. Усе це Самійло Величко використовував, працюючи над літописом. Зокрема, створюючи свій твір, опрацював близько 270 документів, понад 20 історичних праць та стільки ж літературних творів. Величко писав так званим козацьким наріччям – книжною українською мовою або – бароковою строкатою сумішшю української народної і старослов’янської, густо приправленою полонізмами й латинізмами. Своє “Сказаніє” характеризує так: “вкратце стилем гисторичным и нарічіем малороссійским справленное и написанное тщаніем Самоила Велічка канцеляристи негдись Войска Запорожского”.

       

Літопис Самійла Величка – один із трьох основних козацьких літописів. Проте лише робота Величка залишилася до наших днів в оригіналі. Це найбільш докладний та систематичний виклад історії Гетьманщини від її заснування до початку XVIII століття. На схилі літ він повністю осліп. З того часу сторінки свого твору він надиктовував найнятим писарчукам. Літописець помер у  Жуках. Було це у лютому 1728 року. Вітри часу розвіяли могилу літописця. Та праця його була не марною. 2003 року започаткована обласна літературна премія імені Самійла Величка та встановлено пам’ятний знак.