Історична мандрівка «Володар гетьманської булави» (до 350-річчя гетьмана Пилипа Орлика)

 

Гетьман Війська Запорозького Пилип Орлик — неординарна постать, яку не можна оминути своєю  увагою. Про його надзвичайну освіченість, розум та політичну далекоглядність слід згадати  днями. Бо саме  21 жовтня виповнюється 350 років від дня народження цього славного володаря гетьманської булави. Історична мандрівка,  в яку запрошує бібліотека №12 своїх читачів, присвячена цій видатній особистості.

         Походив він з роду литовської шляхти, мав і чеське коріння. Коли Пилипу виповнився рік, у битві з турками загинув його батько. Тож мати виховувала його сама. Освіту здобував у Києво-Могилянському колегіумі, який згодом отримав статус академії. Вже під час навчання проявив свій талант до ораторства й поезії, також юнак цікавився філософією і літературою, добре володів українською, польською, церковнослов’янською, болгарською, італійською та іншими мовам. Після завершення навчання завдяки протекції відомого богослова Стефана Яворського, свого вчителя, залишився на службі у Києві — при митрополії, а незабаром перейшов до гетьманської канцелярії Івана Мазепи. Одружившись з донькою полтавського полковника Павла Герцика Ганною, зміцнив своє становище серед козацької старшини (Полтава і тут не пасла задніх! Наші наречені ставали гетьманшами!).

                                                         

             Відзначають досить швидке кар’єрне зростання Пилипа. Цьому є два пояснення. Перше — він завоював прихильність самого Мазепи, ставши однією з найбільш наближених до нього осіб. Той доручав Орлику виконання найделікатніших завдань. Наприклад, він був чи не єдиним, хто знав про таємні зв’язки гетьмана з політиками Речі Посполитої.

                                             

Друге — Пилип Орлик був надзвичайно освіченою людиною, вирізнявся сумлінним ставленням до службових справ. У жовтні 1707 року Мазепа утаємничує Орлика у свої плани підготовки антиросійського повстання і шведсько-українського союзу. Під час подій 1708—1709 років і поразки шведсько-українських військ під Полтавою Орлик залишився на боці Мазепи і разом з ним відступив на територію Туреччини, в Бендери. Після смерті Мазепи, коли постало питання про вибір нового гетьмана на противагу Іванові Скоропадському, поставленому на Україні царем, вибір упав на П. Орлика, якого обрали гетьманом 5 квітня 1710 року. У день виборів було проголошено державну Конституцію, яка називалася "Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького". Згодом історики напишуть, що Конституція Пилипа Орлика за своїми демократичними принципами суспільного життя значно випереджала свій час і показала перший приклад моделі парламентської держави. 

                                           

            Високоосвічений, з тонким політичним розумом, палкий і свідомий патріот, борець за незалежну Україну, Пилип Орлик виділявся у тогочасному середовищі української козацької старшини своєю далекоглядністю.

                                              

           

 Патріот й інтелігент, який у неймовірно тяжких умовах еміграції не полишав думки про відновлення самостійності української держави.  До кінця своїх днів Пилип Орлик жив на чужині: останні роки пройшли у бідності. Помер 24 травня 1742 року у місті Ясси, які сьогодні належать Румунії. Попри невдачі, які його переслідували після програної Полтавської битви, все ж вписав своє ім’я в історію. Насамперед як автор першої Української Конституції. Вона була написана на 66 років раніше за американську «Декларацію незалежності» і майже на 80 років — за французьку «Декларацію прав людини й громадянина».