Перша улюблена іграшка дитинства... У кожного з нас вона своя. Світ іграшок також переживає зміни, як і світ людей. Раніше популярними були одні іграшки, тепер — інші. Часто діти гуляють з улюбленою іграшкою на вулиці. І зазвичай це щось дороге, закордонного виробництва. На жаль, ми забули про традиційні народні українські іграшки — добрі, веселі, яскраві, виготовлені з природних матеріалів. Вони, звичайно, не виблискують так, як глянцева холодна пластмаса, зате мають в собі набагато більше — частинку душі цілого народу.
Продовжуючи започатковані раніше етнографічні студії, бібліотека №12 запрошує всіх користувачів хоч на трошки повернутися в дитинство — на етнографічну інформ-хвилинку присвячену українській народній іграшці.
Українська іграшка, як і саме життя
нашої нації, сягає глибокої давнини. Люблячі руки мам і бабусь завжди творили
для своїх малюків забавки з того, що було в домі: з клаптика тканина, рослинки
чи овочу. Ляльку робили з кукурудзяного качана, возика — з дерева, корівку — з
маленького гарбузика... Вони були простими, ці іграшки, але в них зберігалися
сили землі і сонця, теплота рук рідних людей. Здавалося б, іграшка — це дитяча забавка не варта уваги
дорослої серйозної людини. Але завжди були по всій Україні майстри, які
знаходили особливий сенс у виготовленні іграшок для дітей.
З чого тільки не виготовляли іграшки!
Природа сама давала матеріал.
Це і кераміка (глина), дерево,
тканина (ляльки-мотанки), іграшки з трави, листя кукурудзи, ну і, звичайно,
сирні іграшки ( з солоного м’якого
сиру). Вправний тесляр творив із дерева коника-гойдалку. Таких коників обов'язково
купували маленьким хлопчикам, і вони приносили дітям чимало щирої радості.
З-поміж глиняних горщиків, тарілок, гончарі виставляли на ярмарках і
півників-свищиків, і крихітний керамічний посуд. Здавна виробляли майстри в
Україні й іграшки, які рухаються. Весело крутилися маленькі вітрячки, стукали
молотками ведмеді-ковалі, танцювали по колу цап з козою.
Сьогодні на щастя народна іграшка
повертається до нас знову. Іграшки були не тільки забавкою, вони були і оберегом. Іграшка була символом жіночої мудрості, як
лялька-мотанка, відганяла нечисту силу,
як «зозулка» — свищик у вигляді пташки,
оберігала сон немовляти і лікувала, як лялька — «травниця». Так, народні іграшки мають неповторний аромат. Вони
пахнуть деревом, випаленою глиною, природою... На відміну від тих штучних і
безликих, з порожнім, а часто й жорстоким, поглядом пластмасових очей, які
пропонує сучасна торгівля.
Кожна невелика дитяча забавка — це
відтворення художнього смаку нашого народу, вміння зробити з найпростіших речей
справжнє мистецьке диво. До того ж таке, яким користуються щодня, яке не стоїть
на полиці лише задля окраси, а сповнене життєвого смислу, бо допомагає людині,
котра росте, пізнавати світ, бачити розмаїття всіх його барв. Народна іграшка — ниточка в руках наших дітей, яка з’єднує з
історією нашої країни, з історією роду. Нехай ця ниточка ніколи не перерветься.
Немає коментарів:
Дописати коментар