пʼятниця, 6 травня 2022 р.

Етнографічна інформ-хвилинка «Повертаючись у дитинство» (українська народна іграшка)

   

Перша улюблена іграшка дитинства... У кожного з нас вона своя. Світ іграшок також переживає зміни, як і світ людей. Раніше популярними були одні іграшки, тепер — інші. Часто діти гуляють з улюбленою іграшкою на вулиці. І зазвичай це щось дороге,  закордонного виробництва. На жаль, ми забули про традиційні народні українські іграшки — добрі, веселі, яскраві, виготовлені з природних матеріалів. Вони, звичайно, не виблискують так, як глянцева холодна пластмаса, зате мають в собі набагато більше — частинку душі цілого народу.

          Продовжуючи започатковані раніше етнографічні студії, бібліотека №12 запрошує всіх користувачів хоч на трошки повернутися в дитинство — на етнографічну інформ-хвилинку присвячену  українській народній іграшці.                               

        Українська іграшка, як і саме життя нашої нації, сягає глибокої давнини. Люблячі руки мам і бабусь завжди творили для своїх малюків забавки з того, що було в домі: з клаптика тканина, рослинки чи овочу. Ляльку робили з кукурудзяного качана, возика — з дерева, корівку — з маленького гарбузика... Вони були простими, ці іграшки, але в них зберігалися сили землі і сонця, теплота рук рідних людей. Здавалося б, іграшка — це дитяча забавка не варта уваги дорослої серйозної людини. Але завжди були по всій Україні майстри, які знаходили особливий сенс у виготовленні іграшок для дітей.

                                        

          З чого тільки не виготовляли іграшки! Природа сама  давала матеріал.

Це і кераміка (глина), дерево, тканина (ляльки-мотанки), іграшки з трави, листя кукурудзи, ну і, звичайно, сирні іграшки ( з солоного  м’якого сиру). Вправний тесляр творив із дерева коника-гойдалку. Таких коників обов'язково купували маленьким хлопчикам, і вони приносили дітям чимало щирої радості. З-поміж глиняних горщиків, тарілок, гончарі виставляли на ярмарках і півників-свищиків, і крихітний керамічний посуд. Здавна виробляли майстри в Україні й іграшки, які рухаються. Весело крутилися маленькі вітрячки, стукали молотками ведмеді-ковалі, танцювали по колу цап з козою.

                                      

            Сьогодні на щастя народна іграшка повертається до нас знову. Іграшки були не тільки забавкою, вони  були і оберегом. Іграшка  була символом жіночої мудрості, як лялька-мотанка, відганяла  нечисту силу, як  «зозулка» — свищик у вигляді пташки, оберігала сон немовляти і лікувала, як лялька —  «травниця». Так, народні іграшки мають неповторний аромат. Вони пахнуть деревом, випаленою глиною, природою... На відміну від тих штучних і безликих, з порожнім, а часто й жорстоким, поглядом пластмасових очей, які пропонує сучасна   торгівля.

                                   

          Кожна невелика дитяча забавка — це відтворення художнього смаку нашого народу, вміння зробити з найпростіших речей справжнє мистецьке диво. До того ж таке, яким користуються щодня, яке не стоїть на полиці лише задля окраси, а сповнене життєвого смислу, бо допомагає людині, котра росте, пізнавати світ, бачити розмаїття всіх його барв.  Народна іграшка —  ниточка в руках наших дітей, яка з’єднує з історією нашої країни, з історією роду. Нехай ця ниточка ніколи не перерветься.

                                          


Немає коментарів:

Дописати коментар