Літературна година «Живий зв’язок поколінь» (до 100-річчя письменника Анатолія Дімарова)

         

  Днями виповнюється 100 років нашому знаменитому землякові, прекрасному письменнику, лауреату Шевченківської премії – Анатолію Дімарову.

Бібліотека №12  запрошує всіх, хто цінує й любить українське слово, на літературну годину «Живий зв’язок поколінь».

       Анатолій Дімаров. Це письменник, життя якого вмістило в собі всі найпереламніші події в історії України ХХ століття. Розкуркулення родини, Голодомор, війна, на якій отримав тяжке поранення, цензура й замовчування в журналістиці та літературі.

                                      

        Народився майбутній письменник 5 (17) травня 1922 року на хуторі Гараськи неподалік Миргорода, на Полтавщині, у родині спадкового хлібороба Андроніка Федоровича Гарасюти. Мати Марія Дімарова виросла у сім’ї священика, закінчила єпархіальне училище з метою стати вчителькою.  Це була роботяща, працелюбна сім’я. Діти підростали у любові та сімейній злагоді. У книжці «Прожити й розповісти» Дімаров з теплотою змальовує епізоди свого дитинства. Але колективізація і подальше розкуркулення зруйнували сім’ю.

       Мати змінила документи, повернувши дівоче прізвище. Так діти стали Дімаровими. Про той період, як він його бачив, відчував і розумів, письменник написав роман «І будуть люди». Вперше друкувався цей твір частинами у 1964, 1966 та 1968 роках. Роман майже наполовину був скорочений цензурою. Письменника звинуватили в антирадянщині й «усіх гріхах». Тому що у змісті твору, крім Голодомору, йшлося ще і про примусову колективізацію.

                                            

  Ще у п’ятому класі, за словами письменника, на нього «напала справжня поетична пропасниця», складав вірші вдень і вночі. Те, що зберегла пам’ять про дитинство та юність письменник  цікаво  і дотепно описав у повісті «На коні й під конем», яка вперше була надрукована 1973 року. І про війну письменник також завжди писав так, як він її бачив. Війну Анатолій Андрійович закінчив маючи інвалідність, неодноразово пораненим, двічі контуженим, з численними осколками у тілі. Але живим! Події воєнного часу письменник зобразив у романі «Біль і гнів». 1981 року за цей твір А. А. Дімарову присудили Державну премію імені Т. Г. Шевченка.

                                               

         За повістями «Українська вендета» та «Симон-різник», що увійшли до цієї збірки, поставлені художні кінофільми «Українська вендета» та «Ізгой». Останній фільм відзначений премією Гран-прі на міжнародному кінофестивалі  в Каннах.              

           Поряд із творами для дорослих протягом життя Дімаров писав також твори для дітей.  Повісті «Блакитна дитина», «Через місточок»,  «Ать-два!»  - авторські спогади про дитинство, що згодом вийшли у світ  під  назвою «На коні й під конем». Повісті «Друга планета», «Три грані часу»  написані в жанрі пригод. Вони й  зараз  користуються попитом у юних читачів. 

                                              

        Помер Анатолій Дімаров 2014 року… Немає зараз і хутора Гараськи. Але був, є і буде письменник  Дімаров з його теплими історіями, мудрими та веселими, як наш народ.