Етнографічна розвідка «Чарівні барви українських прикрас»

    Про прикраси можна говорити та писати дуже довго й багато. Але то вже нехай пишуть свої монографії вчені-етнографи. Ми знаємо одне – немає жінок

красивіших за українок!  А де красива жінка – там і прикраси.  Скільки ж було

найменувань тих прикрас – намисто, згарда, гердани, пацьорки, дукачі… Навіть  не перелічити! Бібліотека №12 продовжує свої етнографічні «розвідки» та запрошує всіх зацікавлених приєднатися й дізнатися дещо нове про старовинні українські прикраси.

В країні війна, але  наш народ і його історія – це великий скарб, який ми бережемо для майбутнього. А українська красуня в коралях і дукачах – то є національна гордість! Згодні?

        Отож про прикраси. Перше – коралі. Червоні коралі та на білій вишитій сорочці – це неймовірна краса і вишуканість. Коралі, як ніяка прикраса, пройшла крізь віки,  збереглася і до нині. За коралями можна було визначити соціальний статус жінки: що більші намистини і довший разок – то заможніша жінка.   

                                  

        Салба – нашийна прикраса з різних монет, зазвичай срібних, що нашиті на полотняну основу. Прийшла до нас зі Сходу, але прижилися. Особливо любили її на Буковині.

                                                   

        

Згарда – дуже давня прикраса-оберіг, поширена на всій Україні. До намистин додавали відлиті зі срібла (відганяти нечисть), хрестики і металеві трубочки. Навіть зараз виглядає дуже гарно та сучасно!

                                                  

      

         

Дукач – прикраса  зі срібної чи рідше золотої монети. Дукач нанизували на  нитку разом з намистинами. Або ж носили, як підвіску на оксамитовій стрічці.

                                                  

         

Криза – вона немає ніякого відношення ні до політики, ні до економіки. Це святкова прикраса з бісеру, сплетена як комір. Носили прикрасу українки з західних областей. Виглядала «криза» дивовижно красиво. До речі, популярна і зараз.

                                                    

         

 Пацьорки – це була мрія кожної дівчини! Яскраве скляне намисто, ручної роботи, розмальоване теж вручну. «Золота мрія»  кожної українки в давні часи!

«Писані» пацьорки – у ХVII-ХIХ століттях носила кожна поважаюча себе українська красуня! Намисто виробляли в далекій Італії з муранського скла, отже й ціна на пацьорки була відповідна…

                                                      

        Шелест –  ні не вітру, а так називалося  незвичайне старовинне намисто, що складалося із латунних, рідше срібних «бубонців»-дзвіночків. Це найбільш  давня  жіноча прикраса на теренах України. Вважалося, що ця прикраса має магічні властивості.

Наша «розвідка» добігає кінця. Прикраси передавали у спадок, як сімейну реліквію. Про них розповідали легенди бабусі своїм онучкам. Ми лише трішки відкрили завісу над дверима в минуле.

«А нитка для намиста – це надія»  – сказав колись поет. Живе надія, живе і буде жити Україна. А українки любили і любитимуть прикраси. Адже українська жінка це берегиня  роду.