Година літературного спогаду «Життя, мов коні пролетіло» (до 85-річчя Миколи Вінграновського)

 

Микола Вінграновський — письменник, актор, сценарист, кінорежисер — постать феноменальна і багатогранна в українській культурі. Він прийшов у поезію так, як приходять великі майстри, а його перші публікації ознаменували народження видатного українського митця . Бібліотека  №12 запрошує всіх, хто любить  українське слово, згадати цього великого майстра.

Микола Степанович Вінграновський народився 7 листопада 1936 року у селі Богопіль, нині м. Первомайськ Миколаївської області, у простій селянській родині. У 1943 році Микола пішов до румунської початкової школи в с. Кумарях. Закінчивши у 1955 р. Первомайську середню школу, вступив до Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого на акторське відділення, адже з дитинства мріяв стати артистом.

У той час в Києві перебував О. Довженко, якому дозволили сформувати власний курс у кіноакадемії. Через два тижні після початку навчання відомий режисер прослухав Вінграновського і забрав його із собою на подальше навчання у Всесоюзний державний інститут кінематографі

Під час навчання Микола Вінграновський став не тільки найкращим учнем Довженка як режисер та актор, знявши кілька документальних та художніх робіт, а й ще студентом почав кінокар'єру, зігравши головну роль у фільмі метра “Повість полум'яних літ”. На Каннському кінофестивалі у 1961 році ця кінокартина була відзначена премією за режисуру, а актор — золотою медаллю за кращу чоловічу роль. Також фільм отримав призи на Міжнародному фестивалі у Венеції, Лондоні, Лос-Анджелесі. Зарубіжна преса називала стрічку  грандіозною епопеєю Другої світової війни

Публікація "Погляд в минуле"(штрихи до портрета Лесі Українки)

 

   

 Добігає кінця 2021 рік, рік 150-річчя від дня народження нашої видатної поетеси Лесі Українки. За майже цілий рік про творчість, та талановитість Лесі писалося і говорилося багато хороших і красивих слів. Багато сказано і про саму Лесю. Здавалося, що і таємниць більше немає. Згадаймо хоча б книгу Соломії Павличко. А дивишся на її фотопортрет – і розумієш – нині не знаємо ми Лесі, вона справжня аристократка по духу: уміє тримати дистанцію. Немов каже: "Знаєте мої вірші, а не мене". Бібліотека №12 пропонує вашій увазі невелику публікацію, що доповнює деякі штрихи до портрета Лесі Українки.

Отже, Леся, яку ми знаємо і не знаємо. Лариса (Леся) Косач була надзвичайно
талановитою дитиною. Таких, як вона називають зараз «діти індиго». Знаменитий вірш "Надія" (1880 р.) написала дев'яти річна дівчинка. Аж не віриться

З п'яти років грала на роялі, мала абсолютний музикальний слух. Знала сім мов. Не вчилася в гімназії, проте мала енциклопедичні знання з багатьох предметів.
           Хвора тендітна дівчинка, а потім жінка. Печальні прозоро-бездонні очі, красиво окреслені уста, гірка посмішка… А Леся ж жила на зламі епох: "модерн" у мистецтві та літературі, літературні вечори, курорти, перші трамваї, жінки отримали можливість здобувати вищу освіту. Леся не була чужою в "хорошому" товаристві. Вміла триматися, була рівною серед рівних. Це давалося завдяки й хорошій освіті, і гарним манерам та і чималеньким статкам тата – дійсного статського радника.

 Мала бездоганний смак, зналася на моді. Зверніть увагу на її фото: за кращими правилами смаку – нічого зайвого. Надавала перевагу мінімалізму в моді. Носила корсети, блузки, оздоблені мереживом, спідниці, любила маленькі "в талію" жакети. Любила вишиванки. Носила капелюшки, бант довкола шиї, декілька разків намиста, особливо любила біле намисто, так звані «баламути», брошка, сумочка, тонкий ремінець на талії. А які руки були в Лесі! На світлинах завжди видно тільки праву, здорову руку. Це рука музиканта: довгі, витончені пальці, кисть прекрасно виліплена природою. На лівій, мереживна мітенка (обрізана рукавичка без пальців). Як би ж то не хвороба…

Бібліокухня «Ой, які ж смачні млинці скрізь готують нині».

  

Осінь вступила в свої права. Зібрано багатий врожай. І за традицією з першого зібраного зерна випікають і хліб, і млинці, щоб порадувати близьких. Наша бібліотека філіал №12 пропонує  ще одну цікаву інформацію про  улюблені млинці.

Отже малесенька історія свята.  Перше млинцеве свято відбулося в 1950 році. А ось в англійському містечку Олбі воно проводиться уже років 500. Почалося з того, що якось під час Великого посту, одна з городянок потайки смажила млинці у себе на кухні. Раптово пролунав дзвін. Бідна господиня так перелякалася, що, забувши про все на світі, помчала в церкву ... прямо зі сковорідкою в руках і  гарячим млинцем. Це було в 1445 році.  З тих пір городяни даного міста влаштовують  млинцевий, щорічний забіг . Жінки, неодмінно в платтях і фартухах, повинні пробігти певну дистанцію, підкидаючи млинець на сковорідці. Цілий  рік учасниці забігу тренуються, але відбирають лише 30 найспритніших господинь. А нагородою переможниці служить поцілунок дзвонаря, шана і повага. Ну, а млинчики, які не впали зі сковорідок під час забігу, потім дружно поїдаються глядачами.

https://www.youtube.com/watch?v=BOreN1mbfoE

Тому наша бібліотека філіал №12 вирішила підтримати народну традицію і запросила на   бібліокухню «Ой, які ж смачні млинці скрізь готують нині» наших давніх друзів, ГПД 2-х класів  ЗОШ №2.Ми розповіли дітям про   традиції випікання хліба  та приготування млинців, як в Україні, так і за кордоном.  Школярі переглянули цікавий відео ролик про забіг з млинцями, який  викликав у дітей пожвавлення  і веселий сміх. Також вони переглянули відомий дитячий мультик – серіал « Лунтик. День млинця».

Публікація «Найзагадковіші й найпристрасніші у світі очі» (до Міжнародного дня карих очей)

Як то кажуть у народі — для свята не треба шукати великого приводу.
Свята бувають різні, і ось бібліотека №12 для дітей пропонує приєднатися
до гарного свята – Дня карих очей. Далеко не кожна кароока красуня знає,
що існує таке свято. На жаль, поки що це свято не в офіційному календарі, однак це не заважає жителям багатьох країн вітати жінок і чоловіків, які народилися з чарівними карими очима. У 2013 році запропонували відмічати це незвичайне свято 30 жовтня, бо саме в цей день народився той, хто запропонував святкувати «день бездонних карих очей».
Кароокі люди, хоча всі різні, мають свої відмінності та неповторні риси. Колір їх очей заворожує, зводить з розуму, змушує задуматись. Один тільки погляд загадкових карих очей назавжди занурить в думки про володарку чи володаря карих очей, іноді залишаючись у пам'яті на все життя.

Мандрівка « Заходь у гості щедра осінь»

      

 Осінь – незвичайна пора року : ще трохи гріє сонечко, стоять дерева, ніби в золото одягнуті, шелестить під ногами опале листя, переливаються  виблискуючи в повітрі  нитки пізнього бабиного літа.

    

  Цей період приносить  дітлахам  веселі чудові канікули. Тому   перший день відпочинку  школярі  ЗОШ №2, ЗОШ №20 вирішили провести  разом з нами в бібліотеці – філіалі №12. На  осінню мандрівку «Заходь у гості, щедра осінь» учні вирушали по черзі, кожна школа у призначений час.

Молодші школярі з задоволенням відгадували загадки про  осінні овочі та фрукти, презентуючи їх присутнім  друзям, з інсталяції «Світ- дивосвіт природи», яка була створена  працівниками бібліотеки. 

Інформ-хвилинка «Кулінарія – свято смаку»до Міжнародного дня кухаря та кулінара.

   

   Усі люблять поїсти щось смачненьке, навіть ті, хто все життя «сидить» на дієті. Їжа одне із задоволень людини, особливо приготована за всіма правилами із любов'ю. Є люди, що приготування їжі зробили не просто приємним заняттям, а професією на все життя. Так, мова йде про кухарів та кулінарів, що 20 жовтня відмічають своє професійне свято. Наша бібліотека №12 запрошує всіх, кому близька і цікава тема кулінарії, на нашу інформ-хвилинку.

"Осінь пахне яблуками"

Яблуневі сади займають на Землі майже 5 мільйонів гектарів, чи не кожне друге плодове дерево – це яблуня. Ближче до півночі, де не визрівають ні мандарини, ні навіть абрикоси, дев'ять з десяти – яблуні. Сортів – сила – силенна: тільки в Україні понад триста в офіційному списку і ще близько  тисячі у дослідників. 

21 жовтня у всьому світі відзначають Всесвітній день яблук. Бібліотека – філіал №12 пропонує публікацію "Осінь пахне яблуками"

Цікаво, що яблуня належить до родини розоцвітих, а її родичами є груша, айва й навіть горобина з шипшиною.  

Яблука – справжня схованка корисних речовин: у них містяться цукри, органічні кислоти, вітамін С, каротин. Чай з яблучної шкірки має жарознижуючі властивості. Яблуком рекомендується завершувати будь – який прийом їжі – це корисно для зубів. Яблуня – хороший медонос, а деревина використовується для виготовлення столярних виробів. 

Навіть комп’ютерна компанія Apple Makintosh обрала своїм символом яблуко.