«Феномен доби» ( до 85-річчя поета Василя Стуса)

      

Людство  часто не цінує геніїв  за їхнього життя – воно згадує про них занадто пізно. Як часто буває: час чи влада нищить генія, кидає в тюрми та каземати, а збагнувши, що вбити його не можна, вшановує посметрно, показово  кається.  Саме до таких людей належить і поет Василь Стус. Бібліотека №12 пропонує вашій увазі публікацію присвячену великому поету та правозахиснику, якому днями виповнилося б 85 років.

       Як і його улюблений поет  Тарас  Шевченко, Василь Стус прожив всього 47 років. Так само був Поетом з великої букви, який  мавши величезне почуття національної гордості й не міг стояти осторонь політики.

       Стус народився 6 січня  далекого 1938 року на Вінничині, однак за декілька років сім'я переїхала в Донецьк. Василь відзначався прекрасною пам'яттю, знав ще у школі практично всього «Кобзаря».

               

       Непокірний, бунтівний характер Стуса проявився ще в дитинстві: терпіти неміг   несправедливості та лицемірства. А згодом, років через двадцять, акти непокори він мало не щодня вчиняв у таборах :

         «… і не питаю чи тяжкий мій хрест,

            що перед вами, судді, не вклонюся

            в передчутті  недовідомих вест…»

                         

 1965 року під час прем'єри  прекрасного фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків»   Стус був одним із сміливців, які підвелися, аби висловити протест проти арештів української інтелегенції. До речі, крім Василя Стуса встало ще з десяток присутніх. І все. А в залі сиділо десь 700 глядачів…

                            

«Я не міг стерпіти. Я не міг мовчати», – згодом напише поет. На похороні Алли Горської він мао не кричав про те, що її смерть – це підле вбивство! Не мовчав, не міг, хоча знав, що наступним буде він! 13 січня 1972 року поета арештували.

І почалося – табори,  Мордовія. Не носив нагрудний знак зека, курив у строю, розмовляв українською… 1977 року Стуса «зівльнили»: працював на шахті, будівництві, валив ліс. Крадькома пише вірші, літературні розвідки,                     перекладає. Поета  знову заарештовують. За непокору кидають до карцеру. Стус оголошує  голодування.пише листи на захист своїх однодумців: Олекси Тихого та Юрія Литвина. 1985 року Василя Стуса висунуто на здобуття Нобелівської  премії з літератури. 28 серпня цього ж року поета знову кинуто до карцера. На знак протесту він оголосив безстрокове  голодування… У ніч із 3-го на 4 вересня Василь Стус помер. Мати втратила єдиного сина, а Україна – великого поета:

                «…жив, любив і не набрався скверни,

                      ненависті, прокльону, каяття».

                          

       І на останок. У Василя Стуса є невелика книга «Феномен доби», присвячена поету Павлу  Тичині. Він любив і цінував Тичину, розуміючи, що той  багато чим пожертвував в житті. Але феноменом доби був саме Василь Стус. Та чого був. Він є і залишиться феноменом  доби для нас і майбутніх поколінь! 

                «Народе мій, до тебе я ще верну,

                   Як в смерті обернуся до життя…»