Інформхвилинка-онлайн“Книга світових рекордів”

 День книги рекордів Гіннеса – 9 листопада

Як з'явилася «Книга рекордів Гіннеса»?

Перше видання було опубліковане 27 серпня 1955 року.

Книгу рекордів створив британський інженер і власник пивоварні Х’ю Бівер. У листопаді 1951 року він відправився з друзями на полювання.

Увечері в барі між чоловіками зав’язалася суперечка, яка з диких птахів найшвидша. Чоловіки переглянули кілька різних довідників, але відповіді не знайшли. Тоді Бівер вирішив створити книгу, в якій будуть зібрані всі рекорди. Назвав він її на честь своєї пивоварні. Зараз книга рекордів Гіннеса є книгою з найбільшим тиражем із усіх книг, захищених авторським правом.

Вона поступилася лише Біблії, Корану й цитатнику Мао Цзедуна. На її сторінки потрапили тисячі світових рекордів, серед них – і встановлені українцями.      

 "Книга рекордів Гіннесса" (World Records of Guinness) – щорічний довідник унікальних досягнень людей та тварин, нечуваних природних явищ та видатних подій шоу-бізнесу, мас-медіа та культури – має свій день народження.

З 2005 року він відзначається 9 листопада. Саме тоді був проданий 100 мільйонний екземпляр видання і воно отримало статус "книги, захищеної авторським правом, яка найбільше продається в світі". 

 

Мандрівка – онлайн “Крута металева дорога”

 Згідно з Указом Президента, День залізничника в Україні відзначають

 4 листопада.

Цей день обраний зовсім не випадково.

Святом ця дата стала за ініціативою працівників Львівської залізниці. Саме 4 листопада далекого 1861 року, ще за часів Австро-Угорської імперії, на територію сучасної України - у Львів - прибув перший потяг, який називався «Ярослав». У нинішньому розумінні «Ярослав» був потягом міжнародного сполучення. Він сполучав Відень, Краків, Перемишль і Львів.  

    Ось він – летить міцний залізний велетень, залізничний чорний кінь, який заглушливою рипучою сиреною сповіщає про свою появу – поїзд “Ярослав”, що прибуває з польського Перемишля до українського Львова. . О 14:30 на львівському вокзалі його зустрічали музики та жителі міста.

Година цікавих повідомлень «Національна святиня – Пересопницьке Євангеліє» (до дня української писемності)

 

Наближається день української писемності та мови. Мова й писемність – ось, що робить нас народам, українцями. Нам є чим гордитися у своїй історії. Чимало скарбів залишили нам наші великі предки. І серед них, як найяскравіша зірка, прекрасна пам’ятка української писемності – знамените на весь світ – «Пересопницьке Євангеліє».

Ми пропонуємо вашій увазі годину цікавої інформації, присвячену, цій знаменитій рукописній Книзі.

Українська Першокнига - Пересопницьке Євангеліє – унікальна памятка, яка засвідчила ще у XVI столітті прагнення українського народу читати й чути Боже слово рідною мовою. Історія Книги налічує майже 500 років (459). Колись княгиня Анастасія Заславська  - Гольшанська, будучи ігуменою Свято-Троїцького монастиря повеліла перекласти й переписати чотири Євангелія: від Луки, від Матфія, від Марка та Іоанна – й об’єднати в одну книгу. У монахів на це пішло понад п’ять років. 29 серпня 1561 року Євангеліє було продемонстровано вірянам. 

«Прекрасне нас полонить назавжди» (до 225 річчя англійського поета-романтика Джона Кітса)

 

Англійські поети-романтики – це ціла прекрасна епоха в історії світової літератури. Байрон, Шеллі, Кітс – окраса не тільки англійської поезії, а й надбання всього людства. Ми пропонуємо вашій увазі невелику розповідь про чудового поета-романтика, що прожив всього 25 років – Джона Кітса.

Він народився 31 жовтня 1791 року в не багатій, середнього достатку англійській сім’ї. Дід як і батько, тримали кінний двір для джентльменів, що приїздили у справах до Лондона. Джон Кітс був старшим з чотирьох дітей. Ріс як звичайний англійський хлопчисько. Став напівсиротою у вісім років. Мама вийшла вдруге заміж, а дітей віддала опікунам. Світом тоді «гуляла» страшна хвороба - туберкульоз. Вона нікого не щадила ні багатих, ні бідних. В сім’ї Кітсів на туберкульоз хворіли практично всі: й мати й діти.

Що нам відомо про Кітса в пору юності? Мав гарячий та неврівноважений характер, але був по-своєму добрим та справедливим, завжди готовим стати на захист слабшого. В приватній школі, де навчався Джон, його остерігалися навіть старші учні, проте всі його любили. Но, а за що можуть хлопці любити свого однолітка? За все: за вміння бути «заводилою» в іграх, писати каламбури для газети, за чесність та справедливість за вірність у дружбі. Цьому незвичайному хлопцеві пророкували велике майбутнє – бути чи військовим чи моряком. Родичи хотіли б бачити його лікарем. Він і справді вивчився на хірурга. Так, що крові й страждань Кітс бачив багато. Може тому його вабила література, зокрема поезія. Краса природи, краса людини, її душі, почуттів – ось, що давало йому задоволення, мирило з недосконалістю цього світу.

Згодом в своїй знамениті «Оді Грецькій Вазі» він виведе знамениту формулу «Краса є істина, а істина є краса». Він відчував, що доля дає йому мало часу:

«О, дайте мені десять років,

щоб я міг наповнитися поезією».

Доля дала йому тільки три роки. Скільки ж він вистиг за цей короткий час! Писав вірші, видав знамениту поему «Ендиміон». Мандрував, їздив до сонячної Італії на лікування. Зустрів дівчину – Фанні Брон, закохався, хотів одружитися:

«О, це усмішка вниз і погляд з коса!

 В яку ж ти, німфо, неповторну мить найчарівніша?». 

Мати такий непересічний поетичний дар, талант бути другом, хорошою людиною, зрештою просто красивим молодим чоловіком. Й бути приреченим на смерть:

«Надіє усміхнись душі моїй

І крилом чоло мені обвій!»

Будинок у Вентворт-Плейс, де у свого друга Чарльза Брауна жив останні роки Кітс, стоїть і досі. Його стіни бачили Джона щасливим, закоханим – це були «роки чудес», як казав сам Кітс. Проте підступна хвороба не дала закінчити все задумане поетом. Кітс любив життя, як кожен поет мріяв, що його вірші не пропадуть, його читатимуть, а в тім нащадки можуть бути й невдячними:

«…Тоді спиняюсь, думаю, томлюся

А ж поки перед поглядом моїм

Любов і Слава пропадуть, як дим.»

Правду кажуть, що велике бачиться на відстані, проминуло вже 225 років відтоді як народився поет. Й дар слова, дар його душі не пропав:

«Мені надію дав: хоч на годину

Цим подарунком бідним, без прикрас

Потішити таку як ти людину.»

Отож, пам’ятаймо молодого поета, що сам написав собі епітафію:

Тут лежить той, чиє ім’я написане на воді. А вода -  це ріка пам’яті. 

“Легенди про осінні квіти”

 Вже закінчується третя декада жовтня. Яскраве сонечко поступається дошкульному вітру, а той мовби нагадує – час подбати про теплі речі, бо незабаром зима. І тільки осінні квіти, незважаючи на негоду, дарують нам свою красу, ще раз підкреслюючи, що кожна пора року має свою принадність і неповторність.                                                                       

Красивими і водночас дуже сумними є легенди про походження квітів, особливо осінніх. 

“Чорнобривці – символ України”

Інформ-хвилинка «Без них життя було б прісне» (Про спеціі)

 

Так чи інакше, а спеції, як смакові приправи, були відомі людству десятки тисяч років. У кожного народу вони були свої. У слов’ян – простіші. Ті, що росли в полі чи на луках. Це і дикий часник, хрін, чебрець, м’ята, кріп, цибуля. Велике переселення народів й відкриття нових земель зробило можливим наблизити не тільки нові землі, але й нові незвідані спеції, відчути нові смаки та аромати. Сьогодні вашій увазі ми пропонуємо «спец-огляд» - Інформ-хвилинку про найпоширеніші спеції.Спеції в давнину вважали цілющими засобами від хвороб, бо деякі з них мали лікувальні властивості. Вони привезені з заморських країн цінувалися іноді на вагу золота. Спецій дуже багато, але ми ж насправді не пишемо кулінарну книгу про них, а лише зупинимося на найпоширеніших.

Чорний перець – найдавніша спеція на землі. Родом з Малабарських островів (це в Індії). Європейці знали про нього ще в античні часи. Чорний перець був на вагу золота, ним платили податки, використовували як міру ваги, розплачувалися з завойовниками. Саме за чорним перцем поплив Колумб до Індії, а попав в Америку. Як би оці ароматні чорні горошинки – то мабуть й Америку не відкрили б ! Це звичайно жарт. А перець зараз це звичайна, всім відома приправа: й в м'ясо, й в маринади, й навіть в шоколад. 

Кругом його додають:

Літературна хвилинка «Я виросла у Київській Венеції…» Ліні Костенко – 90 років.

 Вона була голосом цілого покоління українців. Її переслідували, її твори то видавалися, то заборонялися. Вірші поетеси друкувалися закордоном, вони були в обов’язковій програмі з української літератури в школі.

Красива жінка, наділена літературним даром, можна сказати, що це совість України – усе це Ліна Костенко.

Вашій увазі пропонується літературна хвилинка присвячена життю й творчості великої поетеси. 

Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 р. у м. Ржищеві на Київщині в родині вчителів. У 1936р. родина переїхала до Києва, де Ліна закінчила школу на Куренівці і ще школяркою почала відвідувати літературну студію при журналі "Дніпро", який редагував Андрій Малишко. У 1946р. опубліковані перші вірші Ліни. Дівчина поступила в Київський педагогічний інститут ім. М. Горького (тепер педагогічний університет їм. М. Драгоманова), але залишила його і поїхала навчатися в Московський літературний інститут ім. М. Горького.