Етнографічна мандрівка "Цок-цок чобіток"

 

Народний костюм – невичерпна криниця історії нашого народу, черпаючи з якої, дізнаємося кожного разу щось нове й цікаве для себе. Бібліотека філіал №12, продовжуючи етнографічну тематику, пропонує мандрівку "в минуле" українського історичного костюма – взуття.

А що носили наші предки? Зараз ми про це дізнаємося. Українське народне чоловіче взуття обмежувалося личаками чи постолами, а ще – чоботами. Чоботи, до речі, були виключно святковим взуттям у простого народу.

Селяни носили личаки та шкіряні постоли. Їх одягали поверх онучів, й на "копитця" – так звалися в ті часи в’язані шкарпетки.

Чоботи були невисокими, нижче колін. Підбори ж були металевими або мідними. Щоб пройшов хто не будь й всі чули: "Цок-цок...". Й чоботи й черевики (ті, хто багатий) носили з сап’яну, м'якої шкіри. Хто бідніший – з ялової чи козячої шкіри. Надзвичайно популярним у наших предків було взуття жовтого кольору. Такі жовті сап’янці (їх ще називали "чорнобривці" за темний носок) носила Маруся Кайдашиха в повісті Нечуя-Левицького "Кайдашева сім’я".

«Повернення в дитинство відомих письменників»

 Дитинство – це найщасливіший етап життя, якщо дитина може залишатися дитиною. Формула щасливого дитинства – це дотримання прав «маленьких людей». Те, яким було дитинство у людини, безпосередньо впливає на розвиток її світогляду у майбутньому.

Якщо ви маєте бажання поглибити свої знання щодо цієї тематики, то бібліотека філіал №12 радить ознайомитися з дитинством деяких чудових українських пистменників.

У дитинстві  В. Нестайко  був руденький, худенький і маленький — чи не найменший у першому класі. І страшенно хотів якнайшвидше вирости. За порадою однокласника Васі,  він  прив’язував до однієї ноги важку праску, до другої — цеглину, хапався за верхню планку одвірка і висів, поки вистачало сил, намагаючись витягти своє тіло. А ще той Вася  сказав, що від дощу все росте. І  В. Нестайко довго простоював під дощем, підставляючи струменям свою грішну руду голову.  Його мама дивувалася, чого в нього постійний нежить. Отакі дива в дитинстві.

За словами письменниці Оксани Забужко, правдиве родове прізвище оригінально було не «Забужко», а «Забузькі».  Жила в  Луцьку  до 8 років. Після цього родина була вимушена переїхати до Києва. Безперечно як говорить письменниця , вона татова доця. З п’яти років твердо знала, що поза домом, з чужими, треба мовчати або говорити не те, що думаєш. 

Дитячі вірші почала писати у п’ятирічному віці і їх охоче друкували якийсь час у періодиці. Дитинство у кожного своє .

до 14 років  Сергій Жадан жив під Старобільськом, Луганської області. Його дитинство припало на кінець 1970-х — початок 1980-х років Про своє дитинство він говорить: «У дитячих бажань і мрій дуже широкий спектр. Зранку хочеш іграшку, а ввечері — космічну ракету. Ясна річ, ракети в мене не було. А у всьому іншому батьки мене не обділяли, хоча й «балуваним» я теж не був. У сім’ї все було спокійно, я не пам’ятаю жодного травматичного досвіду. Книги мені завжди і купували, і дарували, і діставали, — адже в радянські часи їх ще й треба було роздобути. 

«Природа-душа Всесвіту» (Всеукраїнський день довкілля)

 

Традиційно щороку в квітні відзначаються День довкілля та День Землі. Завдяки широкій підтримці громадських організацій, представників органів влади, небайдужих громадян ці свята стали днями активних практичних дій на захист навколишнього середовища. Це є доказом того, що українське суспільство виявляє зацікавленість до розв’язання екологічних проблем та дбає про забезпечення права громадян на безпечне довкілля.

Бібліотека філіал № 12 вважає, що  сьогодні, більше нiж коли-небудь, збереження життя на Землі вимагає від нас почуття загальної відповідальності.

Інформхвилинка «Пролісок - клаптик неба»( до Міжнародного дня проліска - 19 квітня)

 

Вперше це свято почали відзначати в Англії в 1984 роц. Квітка квітне від січня до квітня – все залежить від клімату тої чи іншої країни. Але її поява – це символ настання весни. Чому саме квітень? Просто саме у квітні в країні-засновниці свята в цю пору квітнуть підсніжники. Красиве й символічне свято відтоді почало відзначатися в багатьох країнах світу, в тому числі й в Україні. Бібліотека №12 пропонує вам інформхвилинку про цей весняний первоцвіт. Наша земля спостерігала цвітіння підсніжників ще в лютому-березні. Теплий клімат, а сьогодні – по-літньому жаркий період, дає нам можливість у цей день лише згадати про цю прекрасну квітку.

Ангели ночі

 

17 квітня проводиться День кажана. Деякі види кажанів знаходяться на межі зникнення. Кажани визнані природоохоронними організаціями Європи вразливою групою тварин, яка потребує охорони. В Україні кажани майже у повному складі включені до Червоної книги (2009). Бібліотека – філіал №12 пропонує публікацію "Ангели ночі". Хто ж такі кажани? Чому з ними пов'язано стільки легенд?

"Хто часто сміється – тому добре живеться"

 

Щорічно 14 квітня відзначається досить нетипове й поки що маловідоме свято – Міжнародний день раптового сміху. Бібліотека – філіал №12 пропонує публікацію "Хто часто сміється – тому добре живеться".Це свято вигадав оратор та письменник Іззі Гезелл у 1997 році.

 Основна мета даного свята - це нагадати людям, що сміятися треба кожен день. Часто, для того щоб відчути себе більш здоровим, достатньо просто посміятися.

Сміх, так само важливий, як і дихання. Він володіє магічними властивостями: піднімає настрій, знімає стрес, захищає від депресії, підвищує впевненість у собі, вселяє оптимізм, зміцнює здоров'я і імунну систему, послаблює опір змінам і покращує всі ваші відносини з оточуючими. Сміх - це найкращі ліки від усіх хвороб, які значно подовжують наше життя (17 хвилин сміху на день збільшують тривалість життя на один день)!

Коли в останній раз ви дозволяли собі голосно сміятися публічно? Що ж, будьте готові зробити це сьогодні!

Година інформації «Юрій Кондратюк – геній під чужим іменем» (до Міжнародного дня космонавтики)

        

Є  люди, які своїм талантом випереджають людство на століття.

До таких  геніїв належав й наш земляк Юрій Кондратюк. 

Наша бібліотека №12  запрошує вас  згадати цю визначну особистість.

Він народився як Олександр Гнатович Шаргей 1897 року в Полтаві. Тут закінчив зі срібною медаллю гімназію, звідси поїхав вчитися до Петроградського політехнічного інституту. Але провчився заледве місяць – студента-першокурсника було мобілізовано на фронт Першої світової війни. Після війни вже не Олександр Шаргей, а Юрій Кондратюк працював спочатку на залізниці, потім механіком елеватора. Йому довелося таємно змінити прізвище. Сталося так, що вир війни закинув юнака на Південь, де він якийсь час прослужив прапорщиком у денікінській армії. Якби після перемоги більшовиків «білого офіцера» викрили, йому б загрожувала смерть. А жив юнак – серед крові та хаосу, революцій та воєн – космосом. Він захопився ідеєю польотів у космос ще навчаючись у гімназії. У це важко повірити, але ще в 1914 році, не маючи закінченої середньої освіти, гімназист-старшокласник серйозно опрацьовував способи прориву людства у міжпланетний простір. Не припиняв своїх розробок він й на війні.