«Її квіти і мрії» (до Дня пам`яті народної художниці Катерини Білокур)

 

«Сиджу біля кожної квіточки – з натури малюю. Бо зірвана квітка – це вже не квітка. Клянуся, хоч на старості літ – та буду художником!» – писала колись Катерина Білокур. Мабуть, немає в Україні жодної людини яка б не чула, або не бачила картин цієї самобутньої художниці. 10  червня виповнюється 65 років від дня смерті майстрині пензля і бібліотека-філія №12 запрошує всіх небайдужих поціновувачів  мистецтва згадати цю талановиту жінку. Адже квіти, намальовані Катериною Білокур, упізнають одразу, бо вони ніби висять у повітрі і випромінюють світло та створюють незабутнє враження.

Катерина Білокур – це  справжній самородок українського духу. Це щось таке, що є тільки в українській душі та серці. Недаремно Пабло Пікассо, який побачив її роботи, сказав, що якби Катерина Білокур народилася у Франції, вона б увійшла до трійки найвідоміших художників світу.  Дорога до визнання в художниці була по-справжньому страдницькою. Важка сільська робота, нерозуміння близьких, відсутність  навіть малесенької можливості вчитися малюванню, та що там - фарб  і тих не було! А був великий талант, незвичайне бачення навколишньої краси й бажання творити!

І, знаєте, їй допоміг лист, що його вона написала відомій співачці Оксані Петрусенко, та ще й вклала невеличку акварель з кетягом калини. Петрусенко була вражена. Лист потрапив до митців у Києві, зокрема до Івана Гончара та представників Спілки художників. Саме тоді й з’явилася можливість для Білокур уперше показати свої роботи публічно. Вперше про неї заговорили не як про "дивну жінку з села", а як про унікальну художницю з винятковим баченням живої природи. У 1940 році її картини  вперше експонувалися на обласній виставці в нашій Полтаві, а згодом - і в Києві. З цього моменту почалося повільне, але справжнє входження Білокур у світ мистецтва.

Проте найгучніше міжнародне визнання Катерина Білокур отримала в 1954 році, коли її роботи були представлені на Міжнародній виставці народного мистецтва у Франції.Вибір був не випадковим - її квіткові композиції були настільки досконалими та неперевершеними, що викликали подив навіть у світових майстрів.  До речі, цікава деталь: найвідомішу її роботу, «Цар-колос», викрали з виставки у Парижі, як найціннішу, і донині збереглися лише її копії.

Майстриня прожила не довге життя, а проте зуміла залишити після себе часточку своєї душі в своїх роботах.

Вона була сильною духом, і мала божий дар. А її картини життєдайні, вічні й невимушені, як усе по-справжньому талановите. Квіти, їх краса  не належать якомусь часу, вони вічні. Так і її картини.