Зима нарешті добігає кінця. Позаду залишилися і Новий Рік, і
Різдво, і Всесвітній день снігу, і Всесвітній день сніговика… Виявляється є і
такі свята. Ми зібрали школярів на свято сніговика, показали найстаріше фото,
на якому молода сім’я ліпила снігову
бабу. Здавалося, нічого особливого, а проте цьому фото аж 156 років!
Доречі, сніговик, як і Санта, і Дід
Мороз теж вміють виконувати дитячі бажання. Просто треба уміти просити… А я
показала своїх сніговиків із власної колекції. Це звичайно не колекції Діани
Ховс, чи Корнеліуса Гретса, але діти наперебій хотіли потримати маленьких
сніговичків у руках.
Ждеш тієї зими, ждеш, а прийде – то хай би швидше поверталася
до себе на Північ. Усім вже хочеться весни, сонця, зеленої травички, синього неба.
Одним словом – ждемо тебе, весно! І бабак Тимко, із зоопарку, щось не хоче
прокидатися – такий сонько. От ми і вирішили об’єднати Валентинів день і наші мрії
про тепло і весну у літературно-музичну композицію «В очікуванні весни».
А що
може підняти настрій краще, ніж музика? Юні музиканти із другої музичної школи
радо відгукнулись на наше прохання. Вірші про любов, дружбу і музика. На мій,
дилетантський погляд, гітара дуже «особистий» інструмент. А виявилося, що
ансамбль юних гітаристів зумів створити «колективне чудо». Прекрасна жива
музика нікого не залишила байдужим. І дорослі, і діти сиділи так тихо, що було
чутно, як дзвенить гітарна струна. Думається ніхто із слухачів не пошкодував,
що прийшов на концерт.
Немає коментарів:
Дописати коментар