1 ВЕРЕСНЯ-ДЕНЬ ЗНАНЬ!!!!

 Майже в кожного 1 вересня - День знань - асоціюється зі школою та святковою лінійкою. Через війну не всі матимуть змогу піти до рідної школи, а традиційні лінійки тимчасово не проводять, але ми так само бажаємо нашим школярам, студентам і вчителям сил, терпіння та нових перемог. 

Навчатись на відмінно

Бажаєм вам віднині.

Батькам своїм на радість,

На славу Україні!

Публікація « Із славного роду Старицьких» (до 155-річчя письменниці Л .Старицької-Черняхівської)

      

 Серед великої плеяди культурних діячів нашої землі є люди, яких можна порівняти, ну хоч з підсніжником. Скромна квітка, а весни без неї немає!

             До таких належить і письменниця Людмила Старицька. Днями  виповнюється 155-років від дня її народження і бібліотека-філія №12 запрошує згадати цю прекрасну особистість.

        29 серпня 1868 року в Києві в родині письменника Михайла Старицького,  автора пісні «Ніч яка місячна!» й комедійної п’єси «За двома зайцями», та Софії Лисенко – молодшої сестри композитора Миколи Лисенка – народилася друга донька. Батьки назвали її Людмилою на честь хрещеної матері – дружини Михайла Драгоманова.

      А ще через кілька років Людмила Старицька вступить до приватної жіночої гімназії Віри Ващенко-Захарченко, де її дядько по матері, композитор Микола Лисенко викладав музику.

      Людмила вважалася однією з найкращих учениць. Уже тоді вона написала свою першу повість під промовистою назвою – «За Україну».

Публікація «Біль душі і пам’ять серця»(до 90-х роковин Голодомору )

                            « …винищення української нації" - це "класичний приклад

                                 геноциду».

                            Рафаель Лемкін, польський юрист, автор терміна

                                                    «геноцид»

                  

Літо закінчилося, йдуть, попри війну, жнива. І наближається  скорботна дата: 90-річчя жахливої катастрофи в історії нашого народу – Голодомор.

          Приєднаймося, згадаймо в серці своєму тих, хто не пережив це лихо. Бібліотека-філія №12 нагадує ще раз про цю скорботну дату.

        Голодомор 1932–1933 років в Україні – не лише найбільша гуманітарна катастрофа в історії людства, а й незагоєна рана вітчизняної історії, ще одна «вічна» проблема українського народу.      

                  

 Ставлення до Голодомору (а воно далеко не однозначне в сучасному суспільстві) – своєрідний критерій морального, духовного розвитку людей, своєрідний іспит на людяність.

       Голодомор. Що розумію під цим словом? Які емоції викликає оте, здавалося, просте поєднання літер? Співчуття чи жаль, скорботу чи страх? А може – лише байдужість в наших серцях і намагання закрити очі й вуха і мовчати… Забути і вкотре вбити наших дідів і прадідів?  Не за це боровся наш народ. Не це шукали в полі по ночах голодні спухлі діти у далекому 1932-му…

                                         

     

Нам болить це,  нам не байдуже. Ми збережемо пам’ять про Геноцид, і докладемо максимум зусиль, щоб люди дізналися. Бо чимало є таких, котрі не ідентифікують Голодомор як національну трагедію через недостатність інформації, а є й такі, що просто відмовляються вірити в це страшне лихо, бо підсвідомо надіються, що такого не було. Навряд чи нормальна людина витримала б психологічно таке жахливе видовище… Голодомор був. Люди гинули, падали на дорозі, помирали від голоду. Не можна забувати! Це наш біль, наша скорбота, наша Голгофа!!..

       Боляче за наш народ, що пережив таке лихо. Українців поставили на коліна, зламали, витиснули всі соки, подерли пазурами до крові, вийняли серце і розтоптали.  Ми не дозволимо нехтувати душами тих, хто загинув голодною смертю…

                    

          Україна наша велика, гарна, добра та… любляча. То ж постараймося, аби історія не повторювалась, адже мільйони українців не даремно покинули цю стражденну землю, на якій тепер ми, сучасні українці, побудували та захищаємо незалежну державу…

                                   

         

Майбутнє України неможливе без історичної пам’яті нації.  Ми повинні знати всі свої криваві прочитані сторінки минулого, аби з гордістю за свій народ продовжувати писання у цій книзі життя та боротьби.                           

Хвилина пам’яті «Когорта славних героїв»

          

Зараз наша країна переживає дуже складні часи. І сьогодні  один із днів , коли користувачі бібліотеки філії №12 згадуючи,   віддають шану, розповідають про тих, хто віддав життя, щоб відстояти Україну, її державність, незалежність. Це  особливий день- нагода для всіх у суспільстві разом зосередитися на пам’яті, шані і вдячності.

 День пам’яті було започатковано  в 2019 році 29 серпня, бо з цією датою пов’язано один із найтрагічніших епізодів російсько-української війни: вихід українських воїнів з оточення під Іловайськом у 2014 році. Тоді російське керівництво порушило домовленості: українських військових розстріляли, коли вони колонами проходили «зеленим коридором». Їхній шлях пролягав через соняшникові поля де на них чекала смерть…. Тому традиційним пам’ятним символом цього дня, став соняшник.

Віртуальна виставка “Жити із “зеленим серцем”

 

Наша планета – як жива істота! Але нині вона в розпачі: насувається екологічна катастрофа. Потрібно негайно рятувати Землю! Бібліотека – філія №12  для дітей ЦБ Полтавської МТГ пропонує переглянути віртуальну виставку “Жити із “зеленим серцем” де на Землю стрімко насувається пластиковий планетожер. Останні десятиліття люди занедбали природу. Брудна, непридатна для пиття вода, повітря, яким неможливо дихати, грунти, занехаяні отрутохімікатами, вирубка лісів  – усе це поставило сучасну людину на грань виживання. 

Людина живе та працює серед природи й тому зобов’язана її берегти.

З ДНЕМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ!!!

 

Струмок серед гаю, як стрічечка.
На квітці метелик, мов свічечка.
Хвилюють, малюють, квітують поля –
Добридень тобі, Україно моя!
Павло Тичина

« Огненне коло життя » (до 60 – роковин пам’яті письменника Івана Багряного)

       

Івана Багряного сьогодні сміливо можна назвати одним із найвідоміших українських письменників ХХ століття і, мабуть, найбільш прочитаним і визнаним в Україні письменником діаспори. А на батьківщину його твори повернулися тільки після проголошення  Незалежності. 25 серпня якраз виповнюється 60 років з дня його смерті. Бібліотека-філія №12 запрошує перегорнути сторінки його життя та творчості.

           Він народився 1906 року в місті Охтирка, що тоді належало до Харківської губернії, а тепер входить до складу Сумщини в простій селянській сім’ї.  Іван Лозов’ягін мав безліч псевдонімів – від "Сорок Сорок" до "Дон Кочерга".         Але по-справжньому прижився та навіть замінив собою справжнє ім’я тільки один – Іван Багряний.