пʼятниця, 23 жовтня 2020 р.

Літературна хвилинка «Я виросла у Київській Венеції…» Ліні Костенко – 90 років.

 Вона була голосом цілого покоління українців. Її переслідували, її твори то видавалися, то заборонялися. Вірші поетеси друкувалися закордоном, вони були в обов’язковій програмі з української літератури в школі.

Красива жінка, наділена літературним даром, можна сказати, що це совість України – усе це Ліна Костенко.

Вашій увазі пропонується літературна хвилинка присвячена життю й творчості великої поетеси. 

Ліна Василівна Костенко народилася 19 березня 1930 р. у м. Ржищеві на Київщині в родині вчителів. У 1936р. родина переїхала до Києва, де Ліна закінчила школу на Куренівці і ще школяркою почала відвідувати літературну студію при журналі "Дніпро", який редагував Андрій Малишко. У 1946р. опубліковані перші вірші Ліни. Дівчина поступила в Київський педагогічний інститут ім. М. Горького (тепер педагогічний університет їм. М. Драгоманова), але залишила його і поїхала навчатися в Московський літературний інститут ім. М. Горького.

“Рослини, як люди, можуть хворіти”

 

Сьогодні ми все частіше чуємо слова “екологія”, “забруднення навколишнього середовища”, “забруднене довкілля”… Довкілля — наше природне оточення. Від забруднення воно страждає і хворіє: погіршуються умови життя рослин, тварин і самої людини. Нерозумні дії людей на планеті Земля у найближчий час можуть повернутися великими нещастями, бідами усього людства. В долі природи – наша

доля, і ми повинні зробити все для того, щоб   допомогти   природі, тим самим зможемо продовжити життя в наступних поколіннях.

Етнографічна година: «І квас, і збитень і кисіль – смак українського народу»

 


Ми українці, мабуть. Найгостинніша нація в світі. Для гостей на стіл, на гостину виставляли найкраще: паляниці, як золото, ковбаси, рожеве сало, вареники й пампушки, смаженину. Чого тільки не було на українському столі!. Про все це відомо багато. А що ж пили українці? Чим запивали оту всю смакоту? Чим тамували спрагу, чим зігрівалися в холод?

Пропонуємо вашій увазі етнографічну годину присвячену національним напоям українців.

І так, що ж пив український народ? До сусідів позичати не ходили. Було своє, свої рецепти напоїв. Бо любов до свого – просто у крові українців.

Перша, це варенуха напій був у великій пошані у козаків, готували його, як навар із сушених слив, груш, вишень, додавали мед, настоювали, проціджували, додавали ще гострий перець, чебрець та м’яту. Пили і холодним й гарячим.

 Узвар, це найпоширеніший солодкий напій наших предків. Варили, як звичайний компот із сухих чи свіжих ягід і фруктів, додавали мед. Пили зазвичай холодним. Особливо смачним був узвар із сушених яблук та груш. Згадаймо узвар у бабусі в селі – смачнішого за оту «розварену» грушку не було! 

четвер, 22 жовтня 2020 р.

“Пам’ятники книзі в Україні”

У всьому світі є безліч чудових, іноді вражаючих уяву, пам’ятників книгам. Працівники бібліотеки – філіалу №12 ознайомлять вас, з деякими з них, що розташовані в Україні. 

Плеяда відомих майстрів пера, чиї імена пов’язані зі Львовом, просто вражає. Не випадково в II половині XVI століття до Львова з Російського царства переїжджає один з перших вітчизняних друкарів Іван Федоров. Федоров заснував у Львові друкарню та надрукував львівське видання «Апостола». Відомий друкар був похований у Львівському Святоонуфрієвскому монастирі.

Памятник українській книзі у м. Коломия (Івано – Франківська обл.)                                         Саме 1864 року в Коломиї започатковано українське книгодрукування та газетярство. Тут упродовж другої половини ХIХ та протягом ХХ століть діяли 33 українські друкарні.  Мета проста і прозора – привернути увагу людей до проблем української книги і книгодрукування.   Місто збагатилося ще одним привабливим куточком: на розі між драмтеатром і вулицею Театральною постала в камені Книга. Пам'ятний знак має значення конкретне і символічне. Ця Книга вшановує пам'ять перших коломийських видавців братів Білоусів, а поміж тим вона символізує пошану до друкованого слова, як основи цивілізації...

понеділок, 19 жовтня 2020 р.

Літературна-хвилинка «Всі виросли з його казками" (до 100-річча письменника Джанні Родарі)

23 жовтня ми відмічаємо 100-річча від Дня народження дуже відомої людини – «батька» Цибуліно, Джельсольміно: письменника Джанні Родарі, пропонуємо вашій увазі маленьку розповідь про цю чудову людину й прикрасного дитячого письменника.


Вся творчість італійського письменника й журналіста Джанні Родарі проникнута почуттям радості, від цього прекрасного світу, в якому ми живимо. Сам письменник вважав, що дитяча книжка повинна бути веселою та яскравою як іграшка. Бо іграшки й книжки можуть навчити дітлахів тому, чому вони ніколи не навчаться. Народився Джанні Франческо Родарі 23 жовтня 1920 року. В містечку Оменья в Італії. У пекаря Джузеппе Родарі було троє дітей, усі хлопчики: Марко, Чезаре й наймолодший Джанні. Й Мама Маддалена й тато Джузеппе намагалися дати своїм синам найкраще: читали, малювали, співали разом з ними. 

Малий Джованні був хворобливою дитиною. Любив музику – грав на скрипці, непогано малював – хотів стати великим художником, й дуже багато читав. Коли Джанні було 10 років помер тато. Сімя й так була не багата, а тут… Мама разом з синами повертається до себе на батьківщину в містечко Варесотто. Грошей, щоб навчатися у пристойній школі не було, вчився Джанні в семінарії – бо там одягали й годували. Мама вибивалася з сил, щоб прогодувати дітей. А семінарія давала диплом і право бути сільським учителем. Ким тільки не працював Родарі: розносив газети, був гувернантом в багатому домі, вчителював у молодших класах. І це все за не повні 18 років! Мабуть з часом світ дізнався про Родарі, як про педагога новатора, на уроках якого ніхто б не дрімав… Проте він е полишав мрію мати вищу освіту, писав вірші й перші оповідання. Навчався в Католицькому університеті Мілана. Друга світова війна зламала не одне життя. Не пройшла вона й повз Джанні. Захоплення ідеями Муссоліні швидко минуло, особливо, коли загинули його близькі друзі, а брат Чезаре потрапив до концтабору. Джанні приєднався до Руху Опору. Працюючи в газеті «Уніта» Родарі писав вірші і книжки для дітей. Був головним редактором журналу для дітей «Піонер». Саме на його сторінках зявилися і перші книжки Родарі: «Пригоди Цибуліно», «Книжка веселих віршиків». Уже в 1953 році діти інших країн змогли прочитати і полюбити герої із «Пригод Цибуліно». А вже мультказка знята в 1961 році й досі не сходить з екранів, й користується заслуженою любовю дітей. 

пʼятниця, 16 жовтня 2020 р.

“Чим хата багата”

 


Як важко прожити людині без шматочка хліба! Згадаймо 1933 рік… Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор. Становище
  в країні було катастрофічним.

Внаслідок повного виснаження організму від голоду померло 20 мільйонів чоловік. Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися – від того, що це було на Землі. Але світ не розколовся, Земля обертається, і ми ходимо по цій землі, трудимося на землі і вирощуємо хліб. Кожен із вас знає, що головний злак на землі – пшениця. Мабуть, звідси і пішло: хліб – усьому голова. Ніхто сьогодні не може назвати імені тієї великої людини, яка винайшла хлібопечення, того, хто змолов зерно, виготовивши борошно, а потім спік із тіста в гарячій печі запашний, духмяний коровай чи паляницю.

Довгий і нелегкий шлях від пшеничного колоска до смачного короваю. Ще з давніх – давен наші земляки знають ціну хліба. Він ніколи не діставався легко. Шматок хліба для бідної людини був дорогоцінним скарбом. Різали хлібину ниткою, щоб не кришилась. Недаремно кажуть: Найсмачніший хліб від свого мозоля.

Повага до хліба склалася в народі давно. В урочисті або під час знаменних подій люди клали на почесне місце коровай. 

“Ми хлібом – сіллю друзів зустрічаєм.

Хай в світі буде більше в нас братів,

Хай в кожній хаті будуть короваї,

Щоб люд ніколи хліба не просив.

 

вівторок, 13 жовтня 2020 р.

Година цікавих повідомлень: «Легенди української слави» (до Дня козацтва)

 

Феномен українського козацтва – це мабуть єдине у світі явище. Козацтво, Запорізька Січ, самі козаки, такого в історії інших країн не було. Козацтво, його славні лицарі – це, можна сказати, справжній «український бренд».

          Напередодні славного свята ми пропонуємо вашій увазі годину цікавих повідомлень, присвячену одному з відомих, легендарних ватажків козацтва – полковнику Івану Богуну. 


Походження Івана Богуна, скоріш за все шляхетське. За деякими даними він народився 1618 р. в сім’ї українського шляхтича, якого розорив відомий польський магнат Калиновський. Письменник і журналіст Олександр Дмитрук, вважає, що юного Івана врятували тим, що відправили вчитися до Німеччини. Де він здобув ґрунтовну освіту, і побачив світу. Вільно розмовляв та писав 6 мовами, а великої слави і популярності зажив підчас визвольної боротьби українського народу проти Польщі. На початку 1651 р. Польські війська вирушили в каральну експедицію на прикордонне місто Красне, сталося так, що загін який обороняв місто не зміг впоратися з польським військом. Каральна експедиція перейшла в звичайну різанину. Б. хмельницький наказав Богуну відбити місто й врятувати людей. Як писав історик Бантиш-Каменський: «тепер воєвода Калиновський знайшов у супротивнику своєму хитрого і вправного полководця». Місто було врятоване.