Публікація «Біль душі і пам’ять серця»(до 90-х роковин Голодомору )

                            « …винищення української нації" - це "класичний приклад

                                 геноциду».

                            Рафаель Лемкін, польський юрист, автор терміна

                                                    «геноцид»

                  

Літо закінчилося, йдуть, попри війну, жнива. І наближається  скорботна дата: 90-річчя жахливої катастрофи в історії нашого народу – Голодомор.

          Приєднаймося, згадаймо в серці своєму тих, хто не пережив це лихо. Бібліотека-філія №12 нагадує ще раз про цю скорботну дату.

        Голодомор 1932–1933 років в Україні – не лише найбільша гуманітарна катастрофа в історії людства, а й незагоєна рана вітчизняної історії, ще одна «вічна» проблема українського народу.      

                  

 Ставлення до Голодомору (а воно далеко не однозначне в сучасному суспільстві) – своєрідний критерій морального, духовного розвитку людей, своєрідний іспит на людяність.

       Голодомор. Що розумію під цим словом? Які емоції викликає оте, здавалося, просте поєднання літер? Співчуття чи жаль, скорботу чи страх? А може – лише байдужість в наших серцях і намагання закрити очі й вуха і мовчати… Забути і вкотре вбити наших дідів і прадідів?  Не за це боровся наш народ. Не це шукали в полі по ночах голодні спухлі діти у далекому 1932-му…

                                         

     

Нам болить це,  нам не байдуже. Ми збережемо пам’ять про Геноцид, і докладемо максимум зусиль, щоб люди дізналися. Бо чимало є таких, котрі не ідентифікують Голодомор як національну трагедію через недостатність інформації, а є й такі, що просто відмовляються вірити в це страшне лихо, бо підсвідомо надіються, що такого не було. Навряд чи нормальна людина витримала б психологічно таке жахливе видовище… Голодомор був. Люди гинули, падали на дорозі, помирали від голоду. Не можна забувати! Це наш біль, наша скорбота, наша Голгофа!!..

       Боляче за наш народ, що пережив таке лихо. Українців поставили на коліна, зламали, витиснули всі соки, подерли пазурами до крові, вийняли серце і розтоптали.  Ми не дозволимо нехтувати душами тих, хто загинув голодною смертю…

                    

          Україна наша велика, гарна, добра та… любляча. То ж постараймося, аби історія не повторювалась, адже мільйони українців не даремно покинули цю стражденну землю, на якій тепер ми, сучасні українці, побудували та захищаємо незалежну державу…

                                   

         

Майбутнє України неможливе без історичної пам’яті нації.  Ми повинні знати всі свої криваві прочитані сторінки минулого, аби з гордістю за свій народ продовжувати писання у цій книзі життя та боротьби.